Розділ 3. Розбите – все ще можна склеїти?

Після трохи напруженої подорожі до Німеччини чарівниці вирушили до Фінляндії. Саме там мешкав давній друг Ельвіри — Йоулупуккі з Лапландії, той самий дідусь, що дарує дітям подарунки на Різдво. Незважаючи на велику кількість справ напередодні свята, Йоулупуккі передав частину своїх обов’язків гномам-помічникам. Завдяки цьому в нього знайшовся вільний вечір у середині грудня, тож він разом зі своєю дружиною Йоулумуорі зміг провести час зі старою подругою та її онучкою.

Гості насолодилися смачною вечерею в затишній вітальні разом із господарями будинку, а після трапези бабуся з Натусею вирішили поворожити — як же без цього? Ельвіра дізналася, що на неї та Річарда чекає ще багато років щасливого сімейного життя. А Натуся отримала передбачення про незабутню зустріч у наступному році, яка змінить її подальшу долю.

Втомившись від ворожіння, чарівниці вирішили трохи розважитися й вийшли надвір. Там панувала справжня казка: усе навколо було просякнуте святковим духом — різдвяні прикраси, радісний гамір перехожих і мелодійна музика!
      — Кажуть, — з лукавою усмішкою промовила бабуся, — тут є величезний крижаний замок. Може, підемо подивимося?

– Залюбки! – радісно вигукнула Натуся.

Чарівниці поспішили до замку, але весь їхній ентузіазм миттєво зник, щойно на горизонті, перед цим неймовірним рукотворним дивом, з’явився охоронець.

– Далі прохід заборонено! – зупинив він жестом чарівниць. — Замок закритий на ремонт, — додав, вказуючи на обмежувальну стрічку. — Конструкція нестабільна, тут небезпечно!

Дівчинка зітхнула.

– А я так хотіла поглянути, що там усередині! – з розпачем у голосі, мовила вона.

– Добре, що я нашу ковдру-невидимку сюди прихопила, – відповіла бабуся. – Думала, згодиться, якщо ти тут замерзнеш. 

Відійшовши трохи далі, вони дістали з бабусиного наплічника чарівну ковдру й непомітно зникли з поля зору. Охоронець здивовано прислухався, коли почув хрускіт снігу поруч, але нікого не побачив. А коли на снігу почали з’являтися й одразу ж зникати сліди (краєчок ковдри волочив за собою сніг, маскуючи їх), це вже було занадто. Чоловік здивовано протер очі, миттєво зблід і, не вагаючись, помчав кликати напарника, щоб той теж побачив це незбагненне диво.

Наші дівчата, непомітно минувши охорону та обмежувальну стрічку, опинилися всередині льодового замку. Все навколо виглядало просто казково: напівпрозорі стіни, магічна атмосфера й неймовірна рукотворна краса. Натуся так захопилася спогляданням льодової стелі, що не помітила, як підковзнулася й упала, випадково зачепивши одну з опорних стін. Замок почав хитатися, а потім і руйнуватися. Ох, а охоронець же попереджав про нестабільну конструкцію...

Бабуся схопила онучку за руку, і вони стрімголов кинулися тікати. Вони вискочили назовні якраз у ту мить, коли крижане диво з гуркотом обрушилося. Нарешті зупинившись і перевівши подих, Натуся зі сльозами на очах прошепотіла:

— Що ж я наробила! Що тепер буде?

— Не хвилюйся, — лагідно відповіла бабуся. — Ми ж із тобою не абихто, а справжні чарівниці.

Промовивши це, вона витягла зі своєї сумки мішечок із блакитним порошком, набрала жменю і кинула його туди, де раніше стояв замок, а тепер лежала безформна купа льоду. І сталося диво! Наче в зворотному відліку, конструкція почала відновлюватися просто на очах, поступово виростаючи до своєї первісної величі.

– Що за порошок такий дивний? – здивовано пробелькотіла Натуся. – Я у тебе його раніше не бачила.

– Це мені сьогодні перед нашою прогулянкою Йоулупуккі дав. Сказав, що може знадобитися. Я йому свого часу багато чого про твої пригоди розповідала…

— Щось мені підказує, що розповіді були не дуже хороші, — скривилася дівчинка. — Інакше твій друг більше б мені довіряв.

– Ну чого бурчиш? – винувато посміхнулася чарівниця. – Добре ж те, що добре закінчується. І виявилося, що розбите склеїти все ж можна! – вона вказала рукою на відновлений і непошкоджений замок.

– І не кажи, – зраділа Натуся, і забувши про образу, обійняла свою бабусю. Все ж, як не крути, вона завжди витягувала її з будь-якої халепи.

Тож не дивно, що коли два поліціянти прибігли до замку, вони не побачили нічого дивного. Усі сліди свого перебування чарівниці вже встигли стерти. А самі дівчата повернулися до Йоулупуккі та розповіли про щойно пережиту пригоду, не забувши подякувати за синій порошок.

– Іноді він може допомогти склеїти розбиті речі, – мовив той, – а ось, наприклад, з людьми все складніше. Так що краще тричі подумати перш ніж когось образити. Бо жоден магічний порошок не допоможе склеїти розбите серце!