Розділ 2. Крампус Нахт

Як і обіцяла бабуся, їхньою першою зупинкою став німецький Дрезден. Там їх зустрів могутній чаклун Клаус, який на перший погляд виглядав, як звичайний дідусь без особливих прикмет. Сивочолий, з доброю усмішкою та грайливим поглядом, він запросив чарівниць на вечерю, під час якої зав’язалася цікава бесіда.

– Герр Клаус, а що таке цей «Крампус Нахт»? – запитала Натуся, яку все ще не полишали думки про недавню розмову з бабусею.

– А тобі Ельвіра не пояснила? – чоловік якось особливо поглянув на свою подругу, а та лише загадково посміхнулася.

– Та не зовсім, – зізналася дівчинка. – Лише те, що це щось схоже на День Святого Миколая?

– Не зовсім, – зауважив чаклун. – Крампус Нахт святкується в ніч перед Днем Святого Миколая, 5 грудня.

– Якщо моя німецька мене не підводить, «нахт» означає «ніч»?

–   Правильно, Наталіє, – підтвердив Клаус.

–   Тоді що ж таке «крампус»?

– Краще запитати: «Хто такий Крампус?» – додала бабуся.

– То це якась людина? – Натусі ставало дедалі цікавіше.

– Не зовсім так, – заперечив чоловік. – Можна сказати, що це друг Святого Миколая. Допомагає йому з подарунками.

– Як цікаво! А коли ми його зможемо побачити? – поцікавилася дівчинка. – Хочу уточнити деякі питання щодо моїх цьогорічних подарунків!

– О, ти обов’язково його сьогодні вночі зустрінеш, – запевнив Клаус, все ще загадково посміхаючись. – Це я тобі обіцяю!

Після вечері чарівники вирушили святкувати Крампус Нахт на вулицю. Там було так багато людей! Всі розмовляли та весело проводили час. Але Натусина увага зосередилась на кількох особах, які були в дивному вбранні, схожому на гелловінське.

Їхні костюми зображали якусь дивну істоту, волохату з великими рогами, подекуди роздвоєними козлячими копитами, червоними очима та іклами. Хоча виглядали ці костюми моторошно, нікого з присутніх на святі, як не дивно, вони не лякали. Ба більше, деякі діти тримали цих переодягнених персонажів за руки та весело з ними розмовляли.

– Герр Клаус, – звернулася дівчинка до чаклуна, вказуючи на костюмованих людей, – не скажете ж ви, що це Крампус?

– Так і є, Наталіє! – весело підтвердив той.

– Щось вони не дуже привабливо виглядають, – скептично зауважила вона. – Тобто, Ви хочете сказати, що ця істота, Крампус, реально друг Святого Миколая??

– Саме так. У нас, у Німеччині, Святий Миколай приносить дітям подарунки, але якщо вони погано себе поводять, з’являється Крампус, забирає подарунки і кладе під ялинку лише вугілля.

– А чому деякі з цих переодягнених чоловіків носять мішки, з яких стирчать тонкі гілки?

– Це різки, якими Крампус карає неслухняних дітей!

Натуся на мить зблідла, але потім, наче нічого не сталося, сказала:

– Добре, що цього року я була слухняною, тож різки мені не загрожують!

– Не спіши з висновками, – почувся голос позаду неї. Вона обернулася і побачила одного з Крампусів. Він виглядав ще страшніше за інших і здавався більш природним.

– Чому Ви так кажете? – тихо запитала Натуся,  ледь стримуючи тремтіння в голосі.

– А як щодо твоїх подорожей без дозволу бабусі? А сварки з білочкою Фофою? А кілька оцінок, виправлених магією в щоденнику? І я вже не кажу про твою поведінку на деяких уроках у школі…

– Звідки ви все це знаєте? – запитала дівчинка, хоча відповідь була їй очевидною.

 Замість слів Крампус, а це був він, почав діставати зі свого мішка довгу та тоненьку різку.

– Людоньки, допоможіть! – закричала Натуся, але її крик заглушив вуличний гамір. Тоді дівчинка пустилася навтьоки.

– Куди це вона побігла? – запитав Клаус у бабусі.

– Повернеться, нікуди не дінеться, – посміхнулася та.

– Може, я її занадто налякав? – поцікавився у неї Крампус.

    – Нічого, нехай знає, що погана поведінка має свої наслідки! – мовила Ельвіра. – Може, наступного року вона трохи змінить своє ставлення до магії, та й поведінку в школі не завадило б підтягнути. Так що дякую тобі, друже!

Крампус усміхнувся.

– Мені вже час! – сказав він. – Вугілля неслухняним дітям під ялинку саме себе не покладе!
      – Щасти тобі! – попрощалися з ним чарівники.
  – А тепер ходімо шукати твою онучку, Ельвіро, – запропонував Клаус.
    – Я її вже бачу, – відповіла вона. – Он вона, ховається за деревом. Забираймо її і ходімо пити гарячий глінтвейн, а то я щось замерзла. Та й Натусі чашка заспокійливого чаю не завадить!