Розділ 5. Вовк і семеро козенят

Бабуся відкрила очі й з задоволенням для себе помітила, що нарешті може рухати кінцівками. Правда, одразу ж ця ейфорія змінилася розчаруванням. Замість рук та ніг у неї були досить стрункі копитця. Ельвіра озирнулася навколо. Непроглядний ліс, далеке щебетання поодиноких пташок, журчання води та шурхіт листя під ногами. Ну, не зовсім ногами.

– От халепа! Я – якась парнокопитна тварина, а Натусі знову поряд немає! – забідкалася чарівниця. 

Їй було спекотно і страшенно хотілося пити. Неподалік вона знайшла невеликий струмочок і припала губами до води. Прохолода пробігла її тілом і стало трішки легше. Але ненадовго. Адже у дзеркальній поверхні бабуся раптом побачила, на кого вона перетворилася. На неї з води дивилася КОЗА. А це могло означати лише одне.

– Я в казці “Вовк і семеро козенят”! – викрикнула Ельвіра, чим сполошила пташок, що спостерігали за нею з дерев. – І якщо я – коза, то Натуся має бути… Божечко, ВОВК!

Ельвіра чимдуж побігла протоптаною доріжкою, навіть не задумуючись, чи вибрала правильний напрямок руху. Через хвилин десять за деревами показалася і невеличка хатинка. Двері її були навстіж відчинені й бабусине серце вмить похололо. 

Вона вбігла всередину. Стіл, стільці та лавки були перекинуті, умивальник розбитий, подушки і ковдри скинуті з ліжка. І ні душі…

– Натусю! – в розпачі крикнула Ельвіра, намагаючись не розридатися.

– Бабусю, це ти? – почулося десь зовсім поряд.

– Так, це я, дитино! Ти де??? – чарівниця підхопилася і почала тупцяти навколо.

З-за великого годинника раптом показалися маленькі вушка, потім оченята, а далі до неї вже бігло маленьке біле козенятко. 

– Дякувати Богу, ти тут! – вигукнуло воно і кинулося бабусі в обійми. Але особливо обійнятися не вийшло, заважали копита… Ну що ж, буває…

– Бачу, Вовк тут вже побував, – мовила після паузи Ельвіра, оглядаючи все навколо.

– Так, він тричі приходив! – почала розповідь Натуся. – Перший раз ми з козенятами йому не відчинили, бо він голосом грубим до нас звертався. Я і наказала іншим остерігатися. Потім він вже по-іншому заспівав, та я попросила його лапу показати, а вона виявилася сірою, вовчою.

– А як же ти потім дала себе обманути? – запитала бабуся. – Чи я ж тобі цієї казки в дитинстві не читала?!

– Та читала… Я просто ненадовго з кімнати вийшла, а мої “названі брати і сестри” вже побігли відчиняти… А потім все так швидко сталося. Вовк на поріг, козенята - хто куди. Одне стрибнуло під стіл, друге – на ліжко, третє – на пічку, четверте – у кухню, п’яте – у шафу, шосте – під умивальник, а я ось – у футляр від стінного годинника, бо пам’ятала, що там він не шукатиме. Тож, як і належало Вовкові, він знайшов усіх, окрім мене, розкрив пащу і проковтнув козенят одного за одним. Видовище, я тобі скажу, не для слабкодухих!

– А де ж він зараз? – запитала Ельвіра. – Нам потрібно швиденько врятувати всіх, нейтралізувати Вовка і тікати геть в іншу казку!

– Наївшись досита, цей нахабний козоїд пішов, розтягнувся на зеленій галявинці під деревом, що за хатою, і заснув.

Не гаючи часу, чарівниці вибігли надвір та побігли шукати Вовка. А той ще спав собі спокійненько в тіні дуба і давав такого хропака, що аж гілки тремтіли й жолуді осипалися. 

Бабуся з Натусею тихенько підійшли ближче і помітили, що у його великому животі щось ворушиться.

– Так я і думала, – прошепотіла Ельвіра. – Козенята ще живі!

– Що робитимемо далі? – тихо запитала онучка.

– У казці йому розпороли живота…

– Фу, невже і ми таке робитимемо???

– У мене є краща ідея! Якщо казкова паща Вовка розтягнулася до таких розмірів, що змогла цілком проковтнути маленьку парнокопитну тваринку, то потрібно його знову розтягнути!

– Чим?

– Я, здається, рогача біля печі бачила! Неси його сюди, а я поки сонної трави ще пошукаю, щоб наш піддослідний не прокинувся посеред процесу.

Так і вчинили. Натуся побігла, тобто поскакала за рогачем, а бабуся почала досліджувати галявину навколо. І на її щастя побачила біленькі квіти ромашки та валеріани. Нащипавши ротом оберемок цих традиційних заспокійливих трав, Ельвіра побігла на кухню, та швиденько поставила гріти воду, а потім і заварила свій “чарівний” узвар.