Розділ 3. Дитя Марії

Натуся розплющила очі й одразу ж заплющила. Яскраве світло, здавалося, прорізалося крізь зімкнені повіки. Мружачись, дівчинка все ж почала поступово їх відкривати. Те, що вона побачила, не могло не дивувати. Білосніжні хмарки, золотаве сяйво звідусіль і легка приємна мелодія арфи.

– Я, мабуть, попала в Рай, – мовила Натуся сама до себе.

– І вже давно, – почулося десь збоку. 

Дівчинка обернулася на голос і побачила янголят з пухнастими крильцями, які посміхалися до неї. Рожевощокі, із золотавими кучериками, вони ніби зійшли з картин Євгенії Гапчинської. 

В руках у деяких були таці з тістечками, молоком та печивом.

– Пригощайся, – приязно мовило одне з янголят, простягаючи свою тацю. 

– Дякую… - Натуся все ще не могла до кінця оговтатися і зрозуміти, що відбувається. Але голод взяв своє і вона із задоволенням з’їла кілька тістечок і запила дуже смачним прохолодним молоком.

– Бачу, ти вже не голодна, – почулося раптом за спиною. 

Дівчинка обернулася і побачила дуже красиву жінку, яка ніби зійшла з ікони. “Та це ж, мабуть, сама Діва Марія!” – подумала вона. А жінка тим часом не чекаючи відповіді, продовжувала:

– Дитино, мені потрібно ненадовго відлучитися. Візьми на зберігання ці ключі від тринадцяти дверей царства небесного. Дванадцять дверей можеш відмикати й оглядати всю красу, але тринадцяті двері, що ось цим маленьким ключиком відчиняються, я забороняю тобі відмикати!

Дівчинка обіцяла бути слухняною, а потім, коли Діва Марія пішла, звісно ж цікавість потягнула її до усіх дверей. Виявилося, що за кожною з дванадцяти сидів у яскравому сяйві апостол на троні. Натусі, яка бачила їхні зображення лише у церкві під час шкільної екскурсії до столиці, було дуже цікаво споглядати цих святих на власні очі. 

І ось замкненими залишилися лише одні заборонені двері. А дівчинці так хотілося дізнатися, що за ними приховано! Особливо, коли їй сказали, що не можна… Якби вона хоч раз цю казку братів Грімм колись читала, то не відчиняла б і не дивилася. 

До неї одразу ж підлетіли янголята. 

– Ти що собі надумала? – мовило одне, пильно придивляючись Натусі в очі. – Тринадцяті двері збираєшся відімкнути??

– Зовсім відчиняти їх я не буду, як і заходити всередину, – запевнила та, – а лише в щілинку подивлюся! Страх, як кортить дізнатися, що за ними приховано!

– Але ж Діва Марія заборонила! Це може загрожувати нам великим нещастям! – запанікували янголята.

– Добре, добре, не лізтиму, куди не слід! – заспокоїла їх дівчинка. А сама подумала: “Дочекаюся, коли вас тут не буде”. 

Через деякий час її співбесідники дійсно відлучилися, а Натуся, не гаючи часу, відімкнула тринадцяті двері. За ними вона побачила Пресвяту Трійцю, що сидить у полум'ї та блиску. Картина була настільки вражаючою, що дівчинка не могла і поворухнутися. Їй хотілося доторкнутися до цього дива, але коли вона простягнула до сяйва руку, її вказівний палець раптом став золотим.

Натусю охопив сильний страх, вона швидко зачинила двері і втекла. Але що б вона не робила, як не відмивала позолоту, вона не сходила.

“Ох і влетить мені від Діви Марії,” – панікувала дівчинка. – Де ж ця бабуся, коли вона так потрібна?! Дала б мені зараз пораду!

Незабаром повернулася Діва Марія зі своєї подорожі, покликала до себе дівчинку і зажадала ключі від неба. Коли Натуся подавала зв'язку, жінка глянула їй в очі і запитала: 

– Ти не відмикала ненароком тринадцяті двері?

 – Ні, що Ви? – запевнила її Натуся.

Марія, здавалося, не до кінця довіряла дівчинці, а тому поклала їй руку на серце, і відчула, як воно сильно б'ється. 

– Ти справді цього не робила? – перепитала.

 – Ні! – відповідала вдруге дівчинка.

Тоді жінка помітила Натусин позолочений палець і запитала втретє: 

– Впевнена, що не заглядала у заборонені двері?

– Звісно ж, – збрехала втретє дівчинка. – Чого б це я їх відчиняла, коли заборонено?

Та Діва Марія не повірила жодному слову. Вираз її обличчя змінився, став строгішим, і вона мовила: 

– Ти не послухалася мене та ще й збрехала, а тому недостойна більше залишатися на небі! Я врятувала тебе від бідності та голоду, коли твої батьки більше не могли про тебе піклуватися. А ти ось так мені віддячуєш за гостинність??

Натуся не встигла на це нічого відповісти, адже раптом поринула у глибокий сон. А коли прокинулася, то побачила, що лежить на землі. Вона хотіла покликати на допомогу, але з її вуст не виходило жодного звуку.  Дівчинка схопилася і хотіла кудись бігти, але в який би бік вона не поверталася, скрізь перед нею виникав густий стовп туману і не було нічого видно. А ще дув сильний холодний вітер, який пробирав до кісток. “Оце я в халепі,” – подумала вона.