Розділ 20. Деякі відповіді на важливі питання

- Дівчата, ми не на жарт перелякалися, - мовив Річард, коли перші емоції вщухли. - Ні я, ні Фофа не могли відчинити портал, щоб вам допомогти!

- Це можуть зробити лише чарівниці нашої родини, - пояснила бабуся. - Тому у вас нічого й не вийшло. Але все добре, що добре закінчується.

- А це що за звір такий? - запитала Фофа, киваючи на білочку в руках Ельвіри, після того, як вона забрала ковдру. - Тільки не кажіть, що це моя копія із Зашаф’я. 

- Саме вона і є, - посміхнулася Натуся.

- Щось не виглядає вона інтелігентною. Я ж зовсім не така!

- Бабуся наклала на неї закляття, тепер вона - звичайна тваринка і потребує нормальних умов. Сьогодні у нас переночує, а завтра поїдемо у ліс і відпустимо її.

- Фух, а я думала, ви вже мені заміну знайшли, - вдавано образилася Фофа.

- Та ти що? Тобі ціни немає! - завірила її дівчинка. - Правда, бабусю?

- Неоціненний екземпляр! - підтвердила та.

Білочка на радощах підскочила до своїх улюблених чарівниць і по черзі обійняла. 

- Ну коли з Фофою все зрозуміло, залишаються ще деякі питання, - знову вступив у розмову Річард.

- Вибач, любий, - мовила бабуся. - Зовсім забули розповісти про наші пригоди.

І чарівниці розповіли про Зашаф’я, їхній план заманити усіх чарівників, несподівану появу Златусі та вдалу спробу допомогти Феонілі в боротьбі зі злом.

- Й досі звикнути не можу, що вона у тій реальності - на боці добра.

- Так, добрячка Феоніла - це ще те видовище! - пожартувала Натуся.

- І що, ви всіх їх на котів перетворили? - перепитала Фофа.

- Так, всіх, крім твоєї копії. Впевнена, що Феоніла знайде їм люблячі родини, де вони принесуть радість як домашні  улюбленці.

- І думаєте, вони не зможуть повернути свої сили? - запитав Річард.

- Їх людську пам’ять було стерто і вони не знають, ким є насправді, - відповіла бабуся. - Тож не думаю, що це можливо. Однак з нашою старою шафою доведеться розпрощатися.

- Я теж хотів вам те саме запропонувати, - зауважив лорд. - Більше так ризикувати вашими життями не слід. Навіть заради порятунку паралельного світу!

- Та ми вже це й самі зрозуміли, - запевнила його Натуся.

- До речі, - бабуся поглянула на онучку. - Як це тебе взагалі потягнуло у Зашаф’я?

- У сімейному фотоальбомі була записка. Крім того, ти не любиш говорити про моїх батьків, тож мені хотілося самій знайти відповіді на свої питання.

- Повір мені, доню, що я не розповідаю тобі про них не просто так, і колись ти обов’язково дізнаєшся про їхню долю та як вони загинули. Але, вважаю, що зараз - не той час.

- Можливо ти й маєш рацію… - сумно зітхнула дівчинка. - Добре, що я хоч у Зашаф’ї з ними познайомилася. Хоч там вони й на боці зла, однак приємно було хоч на деякий час мати повноцінну родину.

- Я тебе дуже розумію, - бабуся підійшла до онучки і ніжно її обійняла. - Ми з дідусем намагаємося подарувати тобі усю свою любов, але ми розуміємо, що ніколи не замінимо твоїх маму і тата.

- Ви з дідусем та Фофою - найдорожче, що у мене є у цьому світі! І хоч часом мені не вистачає батьків, однак я щодня відчуваю вашу безмежну любов та підтримку!

Ці слова Натусі зворушили всіх присутніх, тому вони усі підійшли до дівчинки й обійняли її. 

День був тяжким, але його закінчення - найприємнішим.