Розділ 19. Повернення додому

Оскільки водійських прав у бабусі не було, вирішили летіти. Добре, що ковдра-невидимка прикривала їх від людських очей, тож до будинку колишніх злих родичів дісталися без пригод. На зворотному шляху їм відкривалася вже зовсім інша картина. 

Жваві міста та села, усміхнені люди. Життя в цьому світі заграло новими барвами. І все завдяки їм, нашим невтомним чарівницям.

Радісні, що змогли здійснити свій план, вони приземлилися неподалік від вже знайомої їм оселі. Надворі стемніло. Бабуся з онучкою, все ще невидимі,  підкралися до одного з вікон і заглянули усередину. На дивані сиділа білочка і, як ні в чому не бувало, дивилася телевізор і гризла чіпси з пакету.

- Наша б Фофа місця собі не знаходила! - обурено прошепотіла Натуся. - А ця, подивись, розважається й за господарів своїх зовсім не думає!

- Нічого, не довго їй тут псувати очі телевізором залишилося, - хитро відповіла бабуся і в її очах з’явилися грайливі вогники.

- Її теж на кішку перетворюватимемо?

- Навіщо ж на кішку? Їй і білочкою личить бути. Однак інтелектуальні здібності ми їй мінімізуємо.

Ельвіра почала щось бурмотіти собі під ніс, її ж онучка в цей момент уважно спостерігала за Фофою. А та раптом перестала гризти чипси та поклала пакет на диван. Потім стала на чотири лапки й озирнулася. Було помітно, що їй у цій обстановці перестало бути комфортно і вона почала бігати по вітальні у пошуках виходу.

Бабуся підбігла до входу в будинок, відчинила двері і зайшла до вітальні. Вона поманила рукою тваринку і та слухняно підійшла до неї й застрибнула на руки. Колишня Фофа, а тепер просто білочка, тремтіла від страху і пригорталася до Ельвіри.

- Ну що, маленька, - лагідно мовила бабуся. - Тебе слід віднести у відповідніше місце, де про тебе потурбуються. Однак в цій реальності ти не залишишся. Ми заберемо тебе з собою. Так буде надійніше. Як вважаєш? - повернулася вона до онучки.

Натуся кивнула в знак згоди. Вона передала бабусі ковдру-невидимку, і та загорнула Фофу, заховавши її від сторонніх очей. Коли справу було зроблено, наші задоволені чарівниці пішли до виходу. 

- Шкода, що тут ніхто не житиме, - мовила Натуся, востаннє дивлячись на будинок, який міг би в її світі належати їй з батьками. - Оселя досить простора, хоч і трішки похмура.

- Так, ти маєш рацію, - погодилася бабуся задумливо. - Зачекай! Здається, у мене з’явилася ідея. Дай-но мені Книгу Світла. Там є одне пошукове закляття.

Натуся потяглася до наплічника і витягнула книгу. Бабуся прогорнула декілька сторінок. 

- Ось воно, - вона прочитала написане, підставивши туди кілька критеріїв пошуку.

Через декілька секунд на вулиці з’явилася молода багатодітна родина. Чоловік ніс сплячого малюка і тримав за руку дівчинку років п’яти, а мати везла у візочку двох близнюків.

- Шановні! - поспішила до хвіртки Ельвіра. - Ви часом не шукаєте де жити?

- Так! - здивовано мовила жінка. - Невже це так очевидно, що у нашої родини важкі часи?

- Ну, вже звечоріло, а ви вулицею ходите. Ще й з дітками. Це небезпечно!

- Ми - погорільці, - пояснив чоловік, сумно зітхаючи. - Наш будинок сьогодні згорів. А там все наше майно і кошти… От і немає куди податися.

- Тоді вважайте, що сьогодні - ваш щасливий день, - усміхнулася бабуся. - Тому, що я хочу, щоб ви жили тут. Я - власниця цього будинку, але живу за кордоном, а мені потрібно, щоб хтось наглядав за моїм житлом. Безкоштовно! Погодитесь прийняти цю пропозицію?

- Ви серйозно??? - одночасно запитали молоді люди. - Не жартуєте???

- Аніскілечки! - запевнила їх Ельвіра.

- Але чому???

- Бо хорошим людям потрібно допомагати. Та й діточок ваших шкода. Не на вулиці ж їм ночувати!

- Тоді згода! - чоловік підійшов до бабусі й сердечно потис їй руку. - Ви не пошкодуєте!

- Не сумніваюся! - Ельвіра була задоволена. - Ну все, нам з онучкою вже слід йти. Ключі під килимком. Бережіть себе та цей дім!

- Дякуємо! - мовила жінка, ледве стримуючи сльози щастя. 

Підхопивши діточок, пара заспішила до будинку. Коли за ними зачинилися вхідні двері, Натуся звернулася до бабусі:

- І що ж там у твоєму заклятті такого було?

- Знайти родину, яка найбільше зараз потребує житла. Ось ми їх і знайшли.

- Супер! - зраділа дівчинка. - Ех, як же на душі тепло стало!

- Маєш рацію, - погодилася Ельвіра. - Чудове відчуття, коли робиш комусь добро!

- Ну тепер, коли наші справи тут закінчено, можемо повертатися із Зашаф’я додому?

- Так, Річард з Фофою там вже місця собі, мабуть, не знаходять!

І чарівниці заспішили до бабусиної квартири. Там на них вже чекав портал у шафі та обійми рідних.