Розділ 17. Захопити/врятувати світ

План Ельвіри по захопленню світу був досить простим на перший погляд. Ловля на живця. Вони створюють точну копію бабусі, яка і прийде до Феоніли. Коли ж добра чарівниця вийде зі свого захисту і спробує знову знищити закляту суперницю, Натусина родина разом її атакуватиме. Позбувшись найсильнішої представниці добрих сил, вони прийдуть до Ради Старійшин та змусять усіх Світлих Чарівників скласти повноваження, а разом з  Темними Чаклунами змусять людей їм підкорятися.

- Мамо, твій план, без перебільшень, геніальний! - раділа, як мала дитина, Альбіна.

- Так, Ельвіро, мушу визнати, що Ви перевершили саму себе, - на обличчі Дмитра читалося приємне здивування.

- Однак для підкріплення мусимо визвати ще й мого любого Річарда, - додала бабуся. - Нам потрібно об’єднати наші зусилля, адже й у Феоніли можуть бути спільники.

- Звісно, звісно, - погодилася Альбіна. - Я вже відправила по нього Фофу. Думаю, з хвилини на хвилину вони будуть тут.

І дійсно, ледве вона договорила цю фразу, на порозі вітальні з’явився Лорд.

- Кохана! - він кинувся обіймати Ельвіру й та не особливо пручалася. Все ж таки це її Річард, хоч і зла його версія. - Як же я за тобою скучив!

- Навзаєм, любий! - відповіла та.

- Розкажи, як і звідки? - почав було розпитувати Лорд, однак бабуся одразу ж його перебила:

- Про це розповім потім. А зараз часу гаяти не можна. Хтось, можливо, вже попередив Феонілу про моє повернення, тож діяти треба зараз. А поки я начакловую свою копію, Дмитро введе тебе у курс справи.

Чоловіки сіли на диван та почали жваво обговорювати план із захоплення світу, а бабуся - чаклувати Ельвіру номер два. Звісно, для неї складності в цьому ніякої не було. Вона ж лише нещодавно начакловувала копію для своєї онучки.

Коли справу було зроблено, перед Натусею та її батьками стояли дві бабусі й відрізнити одну від одної було майже неможливо. Єдиною відмінністю був старовинний перстень на вказівному пальці чарівниці, якого у копії не було.

- Чудова робота, мамо! - захоплено мовила Альбіна, пильно придивляючись до обох жінок. - Так одразу й не скажеш, де справжня ти.

- На те й розраховано, - посміхнулася Ельвіра. - Ну що, коханий, - звернулася вона до Річарда, - сподіваюся, план тобі зрозумілий?

- Так, все геніально і просто, - підтвердив Лорд. - Коли рушатимемо?

- Думаю, часу гаяти не слід, - мовила Натуся. - Ти як вважаєш, бабусю?

Та схвально кивнула. Її копія зробила те ж саме.

- Тоді по конях, - запропонував Дмитро. - Тобто по машинах!

- Ми з Натусею поїдемо з Альбіною, - сказала бабуся. - Ми сидітимемо під ковдрою-невидимкою. Не можна, щоб хтось побачив нас раніше, ніж потрібно. А ти, синку, бери Річарда та псевдоЕльвіру. 

- А я з ким поїду? - запитала схвильовано Фофа.

- А ти побудеш вдома, тут теж потрібен захист, - мовила Натуся. - Може щось піде не за планом, а так ми знатимемо, що хоча б ти у безпеці.

Білочка невдоволено відвернулася і пробурмотіла:

- От завжди ви так! Постійно я вдома сиджу! А могла б і в нагоді стати…

- Ну все, - бабуся починала дратуватися, - годі ляси точити! Виїжджаємо!

Всі зрозуміли, що з Ельвірою зараз сперечатися не варто і поспішили до гаражу. Фофа лише махнула пухнастим хвостиком і пішла на кухню по горішки.

Тим часом родина чаклунів та наші чарівниці під прикриттям вже сіли в машини і поїхали до маєтку Феоніли. Дорогою бабуся з Натусею оглядали все навколо. Загальна атмосфера Зашаф’я була не з радісних. Природа, будівлі - все було в якихось похмурих кольорах. І не дивно, адже після того, як Домініка було ув’язнено, зараз перевага була у Темних сил. У повітрі відчувалася напруга. Ті люди, які зустрічалися дорогою, теж виглядали похмуро, ніхто з них не посміхався, ніхто не носив яскравого одягу. 

Наші чарівниці, сидячи під ковдрою-невидимкою на задньому сидінні в машині Альбіни, лише сумно переглядалися. Не такої долі вони бажають жителям Зашаф’я. Не можуть вони допустити, щоб їхні злі родичі зробили цю реальність ще похмурішою! Потрібно боротися! Добро завжди мусить перемагати Зло, а Світло - Темряву!

Поки її господарі їхали на визначальну битву за панування у світі, Фофа нудилася на дивані, клацаючи канали на пульті та гризучи лісові горіхи.

- Мамооо, татуууу! - почувся знайомий голос з коридору.

У вітальню забігла захекана Златуся. - Фофо, де мої батьки????

- Натусю, а ти що тут робиш? Тебе що забули з собою взяти???

- Куди взяти?? Негайно розповідай, що тут щойно трапилося!!

- Так ти ж тут була сама, хіба не знаєш???

- ТО БУЛА НЕ Я! - в розпачі закричала Златуся. - То були бабуся і Натуся із ЗАШАФ’Я!!!

- То Зашаф’я все ж існує??? - білочка не могла прийти в себе від щойно почутого.

- Не лише існує, а я там була! І зараз добрі версії мене та моєї бабусі хочуть завадити батькам втілити їхній план у життя. Так що хутчіш розповідай мені, що тут щойно сталося!