Розділ 16. Бунт полонянки

У той час, як наші чарівниці під прикриттям намагалися втертися в довіру до своїх родичів з паралельної реальності, Златуся все ще лежала зв’язана у кімнаті своєї доброї копії. Вона розуміла, що накоїла і що, можливо, саме зараз усі їхні плани із захоплення світу руйнуються. І все через неї. Казали ж їй батьки, не пхати свого носа куди не слід. Але вона, як завжди, не послухалась. І що тепер з цього вийшло? 

Ні, ще не все втрачено! Вона ще може допомогти своїй родині здолати добрих чарівниць, повернути з Амазонії свою бабусю та втілити в життя їхній злий план. Але як звільнитися?

- Ну що, полонянка, - звернулася до неї Фофа, яка щойно зайшла у кімнату, перебивши хід її думок. - Як лежиться? Може, тобі щось поїсти принести?

- Було б непогано, - відповіла Златуся. - А то морите мене голодом. І де ж ваше співчуття? Чи Женевська Конвенція на вас не діє?

- Ого, як ми заговорили! - здивувалася білочка. - То ти й про таке знаєш?

- Звісно знаю, - огризнулася до неї дівчинка. - За кого ти мене маєш? Я, між іншим, читати люблю!

- Сподіваюся, щось путнє? Чи жахастики якісь?

Златуся зробила ображений вигляд обличчя й відвернула голову від Фофи.

- Ну добре, добре, - білочка змінила тон голосу на дружніший. - Що їстимеш?

На мить в очах дівчинки з’явилися грайливі вогники, однак співбесідниця їх не помітила. 

- Картопляне пюре з відбивною, якщо можна, і чай з лимоном, - мовила вона.

- Зараз буде зроблено, - сказала Фофа і вибігла з кімнати.

Однак самій Златусі побути не вдалося, бо на порозі вже стояв інший відвідувач.

- Як тут тобі лежиться? - запитав полонянку Річард. Дівчинка хоч і була злою чаклункою, однак зовні її було не відрізнити від його онучки. А на Натусю Лорд ніколи не міг довго ображатися, навіть якщо та робила щось екстраординарне.

- Руки затекли, - засклиглила Златуся. - Я їх вже майже не відчуваю. Може розв’яжете мене? - і вона благально подивилася на чоловіка.

- Е, ні, дорогенька, - відповів той. - Мене не проведеш! Втекти задумала?

- Та де там! - запевнила дівчинка. - І в думках не було такого! Ноги ж у мене зав’язані. Просто зв’яжіть мені руки між собою, а то зараз Фофа обід мені принесе, а як я їстиму?

- Ну добре, добре, - погодився Річард. - Тільки дивись мені! Обдуриш - знову до ліжка прив’яжу!

- Гаразд, домовилися!

Річард помахом руки розв’язав Златусі руки і тут же миттєво їх між собою зв’язав. Дівчинка із щирою вдячністю поглянула на чоловіка.

- А ось і я, - почулося з порогу.

До кімнати увійшла Фофа з тацею, на якій лежала тарілка з пюре та курячою відбивною, в мисці зеленіло листя салату з невеличкими помідорками чері, а у чашці парував чорний чай зі скибочкою лимона. Поряд на блюдці лежало печиво з родзинками.

- А непогано у нас бути полонянкою, чи не так? - підморгнув Златусі Річард.

- Не скаржуся, - посміхнулася та. - Ну давай вже цей смачний обід сюди, Фофо. Я так зголодніла, що й дві порції готова з’їсти!

- Я потім ще добавки принесу, якщо захочеш, - запевнила білочка, й собі посміхаючись.

- Ну добре, не заважатиму тобі їсти, - мовив Річард. - Якщо що, я у вітальні, дивитимуся телевізор.

З цими словами Лорд вийшов з кімнати, а Фофа застрибнула на ліжко до Златусі, і поклала перед нею тацю. Через декілька секунд вони почули, що Річард увімкнув телевізор і дивився новини. Юна чаклунка з апетитом взялася до поглинання обіду.

- Пережовуй, не спіши! - повчала її Фофа, а коли дівчинка почала м’яти вилкою пюре, додала: - Думаю, ти справді могла б стати хорошою. Просто у тебе виховання було неправильним. Бачу, тебе і їсти нормально ніхто не навчив! І хто ж так плямкає і мукає під час обіду?

- Я, - відповіла Златуся з повним ротом картоплі. Вона якраз намагалася зав’язаними руками впоратися з розрізанням відбивної. - А можеш мені чаю подати, бо незручно?

- Звісно, - білочка обережно піднесла чашку з гарячим напоєм до губ дівчинки. 

Раптом Златуся подалася вперед і вибила чашку з лапок Фофи. Окріп заляпав усе хутро білочки і вона зойкнула від болю.

- Ой, вибач, я випадково, - запевняла її мала чаклунка. - Треба під холодну воду підставити обпечені місця! Мерщій до ванної!

Фофа, ще не відійшовши від шоку, зістрибнула з ліжка і вибігла з кімнати. А Златусі тільки цього і треба було. В руках вже був ніж, яким вона щойно розрізала відбивну, і вона хутко розрізала мотузки.

Часу було обмаль, бо білочка в будь-яку мить могла повернутися, тож дівчинка чимдуж побігла до шафи, зайшла в середину і постукала. Коли портал забирав її у Зашаф’я, вона почула позаду відчайдушний писк Фофи та збентежений голос Річарда. 

Ще не все втрачено! Вона врятує свою родину, поверне бабусю і тоді начувайтеся, добрі чарівниці! Не з тією сім’єю ви зв’язалися!