Розділ 16. Бунт полонянки

У той час, як наші чарівниці під прикриттям намагалися втертися в довіру до своїх родичів з паралельної реальності, Златуся все ще лежала зв’язана у кімнаті своєї доброї копії. Вона розуміла, що накоїла, і що, можливо, саме зараз усі їхні плани із захоплення світу руйнуються. І все через неї. Казали ж їй батьки, не пхати свого носа куди не слід. Але вона, як завжди, не послухалась. І що тепер з цього вийшло? 

Ні, ще не все втрачено! Вона ще може допомогти своїй родині здолати добрих чарівниць, повернути з Амазонії свою бабусю та втілити в життя їхній злий план. Але як звільнитися?

– Ну що, полонянка, – звернулася до неї Фофа, яка щойно зайшла у кімнату, перебивши хід її думок. – Як лежиться? Може, тобі щось поїсти принести?

– Було б непогано, – відповіла Златуся. – А то морите мене голодом. І де ж ваше співчуття? Чи Женевська Конвенція на вас не діє?

– Ого, як ми заговорили! – здивувалася білочка. – То ти й про таке знаєш?

– Звісно знаю, – огризнулася до неї дівчинка. – За кого ти мене маєш? Я, між іншим, читати люблю!

– Сподіваюся, щось путнє? Чи трилери якісь?

Златуся зробила ображений вигляд обличчя й відвернула голову від Фофи.

– Ну добре, добре, – білочка змінила тон голосу на дружніший. – Що їстимеш?

На мить в очах дівчинки з’явилися грайливі вогники, однак співбесідниця їх не помітила. 

– Картопляне пюре з відбивною, якщо можна, і чай з лимоном, – мовила вона.

– Зараз буде зроблено, – сказала Фофа і вибігла з кімнати.

Однак, самій Златусі побути не вдалося, бо на порозі вже стояв інший відвідувач.

– Як тут тобі лежиться? – запитав полонянку Річард. Дівчинка хоч і була злою чаклункою, та зовні її було не відрізнити від його онучки. А на Натусю лорд ніколи не міг довго ображатися, навіть якщо та робила щось екстраординарне.

– Руки затекли, – заскиглила Златуся. – Я їх вже майже не відчуваю. Може розв’яжете мене? – і вона благально подивилася на чоловіка.

– Е, ні, дорогенька, – відповів той. – Мене не проведеш! Втекти задумала?

– Та де там! – запевнила дівчинка. – І в думках не було такого! Ноги ж у мене зав’язані. Просто зв’яжіть мені руки між собою, а то зараз Фофа обід мені принесе, а як я їстиму?

– Ну добре, добре, – погодився Річард. – Тільки дивись мені! Обдуриш – знову до ліжка прив’яжу!

– Гаразд, домовилися!

Річард помахом руки розв’язав Златусі руки і тут же миттєво їх між собою зв’язав. Дівчинка із щирою вдячністю поглянула на чоловіка.

– А ось і я, – почулося з порогу.

До кімнати увійшла Фофа з тацею, на якій лежала тарілка з пюре та курячою відбивною, в мисці зеленіло листя салату з невеличкими помідорками чері, а у чашці парував чорний чай зі скибочкою лимона. Поряд на блюдці лежало печиво з родзинками.

– А непогано у нас бути полонянкою, чи не так? – підморгнув Златусі Річард.

– Не скаржуся, – посміхнулася та. – Ну давай вже цей смачний обід сюди, Фофо. Я так зголодніла, що й дві порції готова з’їсти!

– Я потім ще добавки принесу, якщо захочеш, – запевнила білочка, й собі посміхаючись.

– Ну добре, не заважатиму тобі, – мовив Річард. – Якщо що, я у вітальні, дивитимуся телевізор.

З цими словами дідусь вийшов з кімнати, а Фофа застрибнула на ліжко до Златусі, і поклала перед нею тацю. Через декілька секунд вони почули, що Річард увімкнув телевізор і почав дивитися новини. Юна чаклунка з апетитом взялася до поглинання обіду.

– Пережовуй, не спіши! – повчала її Фофа, а коли дівчинка почала м’яти вилкою пюре, додала: – Думаю, ти справді могла б стати хорошою. Просто у тебе виховання було неправильним. Бачу, тебе і їсти нормально ніхто не навчив! І хто ж так плямкає і мукає під час обіду?

– Я, – відповіла Златуся з повним ротом картоплі. Вона якраз намагалася зав’язаними руками впоратися з розрізанням відбивної. – А можеш мені чаю подати, бо незручно?

– Звісно, – білочка обережно піднесла чашку з гарячим напоєм до губ дівчинки. 

Раптом Златуся подалася вперед і вибила чашку з лапок Фофи. Окріп заляпав усе хутро білочки і вона зойкнула від болю.

– Ой, вибач, я випадково, – запевнила її мала чаклунка, винувато кліпаючи очима. – Треба під холодну воду підставити обпечені місця! Мерщій до ванної!

Фофа, ще не відійшовши від шоку, зістрибнула з ліжка і вибігла з кімнати. А Златусі тільки цього і треба було. В руках вже був столовий ніж, і вона хутко розрізала мотузки.

Часу було обмаль, бо білочка в будь-яку мить могла повернутися, тож дівчинка чимдуж побігла до шафи, зайшла в середину і постукала. Коли портал забирав її у Зашаф’я, вона почула позаду відчайдушний писк Фофи та збентежений голос Річарда.