Розділ 15. Вовк в овечій шкірі

Придуманий план, за яким вони будуть діяти у Зашаф’ї, бабуся та Натуся вирішили нікому більше не розповідати. Адже Златуся могла почути та, хтозна, може якось попередити своїх батьків.

У наплічник поклали лише найнеобхідніші речі, а перед тим як рушати в дорогу, привели свою зовнішність у відповідну для паралельного світу. Натуся знову змінила волосся на темне, а бабуся стала більш схожою на Круеллу чи Мортішу з сімейки Адамсів. Чому саме такий образ, ви запитаєте? Все дуже просто: такою бачила Натуся бабусю на численних світлинах в оселі батьків.

Коли з приготуваннями покінчили, чарівниці взялися за руки, зайшли у їхню старовинну шафу і постукали. Портал не забарився, і вже через декілька секунд вони опинилися у Зашаф’ї.

Зайшовши до Натусиної кімнати, бабуся жахнулася. Тут дійсно вже давно ніхто не жив. Весь цей пил, павутина та неприємного кольору стіни не на жарт засмутили Ельвіру, яка була одержима чистотою.

- Одразу видно, що хазяйки тут давно немає, - зауважила вона, скривившись. - Треба тут трішечки прибратися. Все ж таки я повернулася “з Амазонії”! Не залишати ж такою кімнату!

- Ти ще решту квартири не бачила, - обережно натякнула Натуся. - Так що побережи нерви!

- Всього одне заклинання і… - бабуся вже бурмотіла щось собі під ніс. Миттєво до кімнати залетіли ганчірка, віник, швабра і відро з водою. Почалося чарівне генеральне прибирання. Закінчивши в дитячій, всі ці “гаджети” полетіли в інші кімнати і вже зовсім скоро вся квартира заблищала чистотою.

- Ось так вже краще! - радісно заплескала в долоні Ельвіра. - Тепер мене безлад в оселі не відволікатиме і я з чистою совістю можу рятувати цей світ! 

- І чому я не здивована, - посміхнулася Натуся, дивлячись на бабусину усмішку. - Ну тепер вже можемо йти?

- Так, так, звісно, дитино!

І чарівниці поспішили до Альбіни та Дмитра. Біля їхнього будинку на них вже чекала Фофа.

- Очам своїм не вірю, Ельвіро! Це дійсно ВИ! - білочка не могла стояти на місці. - А я от Натусю збиралася сварити, хотіла бігти її шукати, бо батьки лютують. Ти ж з ними мала кудись їхати, чи не так? - звернулася вона до дівчинки.

- Ой, точно, а я геть забула, фаст-фуд та кіно… - Натуся ляснула себе по лобі. - Але ж дивись, кого я привела!!!!

- Та бачу!!! - Фофа заплескала в долоні. Ну прямо як бабуся хвилин десять тому, коли в кімнатах прибиралася. - Ну ходімо вже в середину. Розповісте, як це у вас вийшло таке провернути?!

Натуся з бабусею переглянулися і, непомітно підморгнувши одна одній, рушили за білочкою. Щойно подзвонили у двері, на порозі з’явилася розгнівана Альбіна.

-  ТА Й ДЕ Ж ТИ ЗНОВУ… - почала вона кричати так, що аж сполохала ворон, які сиділи на гілках дерева, що росло біля входу. Але раптом зупинилася і поглянула на Ельвіру: - МАМО!!!

Альбіна кинулася бабусі в обійми і та з вдячністю її прийняла. Ельвіра так давно не бачила свою доньку й так за нею скучила, що їй вже було все одно, з якої та реальності. 

- Люба, що там таке?! - крикнув Дмитро із вітальні.

- Коханий, біжи скоріше сюди! - покликала його Альбіна. - Ти не повіриш, хто до нас прийшов!

- Хто-хто, - бурмотів чоловік. - Донька наша неслухняна, хто ж іще?

Однак перед входом його невдоволений вираз обличчя різко змінився й він теж кинувся обіймати дорогу гостю.

- Ельвіро! Як? Звідки? Яким чином? - питань було безліч і чарівниці були готові на них відповісти.

- Ми так і стоятимемо на порозі? - награно невдоволено мовила бабуся.

- Звісно, звісно, пішли до хати! - відповів Дмитро і запросив чарівниць всередину. - Треба буде й Річарда попередити, що Ви повернулись. Він буде щасливий!

- Не сумніваюсь, - посміхнулася Ельвіра, сідаючи у м’яке крісло. - Ну як ви тут без мене поживали?

- Шукали способи тебе повернути! - завірила її Альбіна. 

- Однак вдалося це зробити лише моїй онучці, - зауважила бабуся.

- До речі про це, - Дмитро сів напроти чарівниць і приготувався слухати. - Як це сталося?

- Ви ж Натусині батьки, повинні знати, наскільки сильною є ваша донька, - з докором у голосі мовила Ельвіра.

- Мамо, ми й не сумніваємось, просто… - Альбіні бракувало слів. - Ми намагалися зламати захист дому Феоніли, але у нас нічого не вийшло. Та й із Зашаф’ям теж…

- Цього й не було потрібно, дурненькі, - запевнила бабуся, хитаючи головою. - Все, що вам було потрібно - це пошукове закляття. 

- Я думав, що на такій далекій відстані воно не діє, - мовив Дмитро.

- Тому я й прогуляла школу, щоб відправитися в Амазонію та знайти там бабусю, - вступила у розмову Натуся. - А потім, знайшовши її в жаб’ячій подобі, - а це було не легко, вона ніяк не давалася до рук - за допомогою перетворювального заклинання повернула їй людьську форму.

- І як це ми не здогадалися зробити це раніше? - бідкалася Альбіна. Таке рішення проблеми ніколи не приходило їй у голову.

- Ну що тут скажеш, - повела плечима бабуся. - Все геніальне - просто. А моя онучка, як бачите, ГЕНІЙ!