Розділ 14. Сімейний суд

Що значить, стукала по шафі без мого дозволу? - Ельвіра ще не могла оговтатися від розповіді онучки про Зашаф’я та подорож до паралельного світу.

- Це дійсно те, що тебе турбує найбільше? - перепитала Натуся, киваючи у бік своєї злої копії.

- Я не знаю, з чого і почати на тебе злитися! - бабуся дійсно була приголомшена щойно почутим. - Мало того, що ти не розповіла мені про записку в фотоальбомі, ще й ризикувала життям у невідомому світі.

- Щойно я зрозуміла, хто є хто, я заспішила назад, - запевнила Натуся. - Я б і раніше повернулася, та мені навіть спитати нікого було. У Зашаф’ї наша квартира, під’їзд та навіть двір - порожні.

- Це робота Феоніли, - мовила Златуся. - Після того, як вона перетворила мою бабусю на жабу та відправила її до Амазонії, вона зачаклувала все навкруги її оселі, щоб ніхто не задавав зайвих питань.

- То Феоніла у Зашаф’ї теж частково зла? - перепитала Ельвіра.

- Не зовсім… Вона переселила усіх сусідів у їхні будинки мрії, вони не скаржаться…

- Нічого собі! - вигукнула Фофа. - Нам би сюди таку добрячку Феонілу! А то нам дісталася зіпсована версія.

- Забирайте її собі, вона нам не потрібна, - буркнула Златуся. - Краще мою бабусю поверніть. Мені її дуже не вистачає…

- Я тебе частково розумію, - тихо мовила її добра копія. - Не знаю, що б я робила без своєї бабусі. Однак, у тебе ще є батьки. І вони тебе люблять. По-своєму, але люблять.

- Батьки? Так, люблять… Але такого зв’язку, як у нас з бабусею, у нас ніколи не було і не буде. Ми пов’язані не лише родинними вузами, а й магічними. Без неї я відчуваю себе неповноцінною.

- Однак це не привід втручатися у наш світ та псувати нам хід речей, - суворо мовила Ельвіра. - І кого ти тут сподівалася обманути?

- Ну спочатку в мене це непогано виходило, - мовила Златуся. - Ніхто з вас не помітив підробки.

- Твоя правда, спочатку - ні, однак сьогодні я прокинулася з якимось дивним відчуттям, що щось не так. І коли ми сиділи з Річардом в кав’ярні…

- До речі, а де мій дідусь? - перебила бабусю Натуся.

- Ой, я його й забула попередити, - забідкалася Ельвіра. - Відчула, що мушу бути тут і ось я тут… А Річард й досі в кав’ярні у Парижі.

- Вже ні, - на порозі стояв Лорд з невдоволеним виглядом. - Кохана, перестань так несподівано зникати. А то я виходжу із вбиральні, а тебе немає. У мене одразу дежавю виникло.

- Вибач, любий, - винувато поглянула на чоловіка Ельвіра. - Більше такого не повториться. Але подивися, що у нас тут за гості.

- Та вже бачу, - зітхнув той. - Наталка повернулася? Тільки чого вона зв’язана?

- Це не Наталка, - запевнила Фофа. - Як би ж то! Я сумую за Натусиною копією. Вона була чемною і приємною дівчинкою.

- Тоді хто ж це така? - здивовано запитав лорд. - Якась зла чаклунка прийняла подобу нашої онучки?

- Та ні, - відповіла бабуся. - Це в якомусь плані й є наша онучка.

Брови Річарда поповзли догори. Довелося розповідати йому все по новій. І про дивний папірець у сімейному альбомі, і про Зашаф’я, і про Златусю та її місію викрасти Книгу Світла, щоб врятувати злу Ельвіру.

- Всього цього не було б, якби ти, Натусю, розповіла нам про записку перед тим, як пробувати відкривати портал.

Дівчинка винувато потупила очі. Вона розуміла, що провина цілком і повністю лежить на ній. Але хіба повернеш час назад…

- Так, винних ми вже знайшли, - мовив Річард, - а тепер вирішимо, що робити з цією злою Натусею і всією цією ситуацією.

- Може просто відправити її назад до Зашаф’я, і якось заблокувати прохід у паралельний світ? - запропонувала Фофа.

- Ідея хороша, але спочатку потрібно переконатися що наша родина із паралельної реальності не нашкодить іншим людям та не перетворить їхній світ у казна-що, - мовила бабуся.

- Я можу повернутися туди і перевірити все, - запевнила Натуся.

- Ти вже наперевірялася, - Ельвіра з докором поглянула на онучку і та враз притихла.

- А що як вам обом туди повернутися під прикриттям? - запропонував Річард. Його дружина з подивом на нього поглянула. - Вислухай мене спочатку, кохана, перед тим, як засуджувати.

Та кивнула.

- Що як тобі видати себе за злу Ельвіру, яку твоя онучка за допомогою книги повернула назад і зіпсувати тій злій родині плани із захоплення світу.

- А що, ідея цікава, - зраділа Натуся можливості виправити скоєне. - У нас може вийти!

- Ви про Феонілу не забули? - недовірливо запитала білочка. - Якщо вона побачить нашу бабусю і зрозуміє, що Ельвіру розчаклували, що її зупинить, щоб не зробити цього знову?

- Маєш рацію, Фофо, - погодився Річард. - Забудь про мою пропозицію, кохана, це занадто небезпечно і я не хочу втратити тебе ще раз.

- А ти й не втратиш, любий, - запевнила його бабуся. - Я буду обережною. Та й моя онучка буде весь час зі мною. Мені здається, так буде правильно. Я не можу допустити, щоб злі сили панували у світі, нехай навіть у світі Зашаф’я.