Розділ 14. Сімейний суд

– Що значить, стукала по шафі без мого дозволу? – Ельвіра ще не могла оговтатися від розповіді онучки про Зашаф’я та подорож до паралельного світу.

– Це дійсно те, що тебе турбує найбільше? – перепитала Натуся, киваючи у бік своєї злої копії.

– Я не знаю, з чого і почати на тебе злитися! – бабуся дійсно була приголомшена щойно почутим. – Мало того, що ти не розповіла мені про записку в фотоальбомі, ще й ризикувала життям у невідомому світі.

– Щойно я зрозуміла, хто є хто, я заспішила назад, – запевнила Натуся, винувато опустивши очі. – Я б і раніше повернулася, та мені навіть спитати нікого було. У Зашаф’ї наша квартира, під’їзд та навіть двір – порожні.

– Це робота Феоніли, – мовила Златуся. – Після того, як вона перетворила мою бабусю на жабу та відправила її до Амазонії, вона зачаклувала все навкруги її оселі, щоб ніхто не ставив зайвих питань.

– То Феоніла у Зашаф’ї теж частково зла? – перепитала Ельвіра.

– Не зовсім… Вона переселила усіх сусідів у їхні будинки мрії, вони не скаржаться…

– Нічого собі! – вигукнула Фофа. – Нам би сюди таку добрячку Феонілу! А то нам дісталася зіпсована версія.

– Забирайте її собі, вона нам не потрібна, – буркнула Златуся. – Краще мою бабусю поверніть. Мені її дуже не вистачає…

– Я тебе частково розумію, – тихо мовила її добра копія. – Не знаю, що б я робила без своєї бабусі. Однак, у тебе ще є батьки. І вони тебе люблять. По-своєму, але люблять.

– Батьки? Так, люблять… Але такого зв’язку, як з бабусею, у нас ніколи не було і не буде. Ми пов’язані не лише генетично, а й магічно. Без неї я відчуваю себе неповноцінною.

– Однак це не привід втручатися у наш світ та псувати нам хід речей, – суворо мовила Ельвіра. – І кого ти тут сподівалася обманути?

– Ну спочатку в мене це непогано виходило, – мовила Златуся. – Ніхто з вас не помітив підробки.

– Твоя правда, спочатку – ні, однак сьогодні я прокинулася з якимось дивним відчуттям, що щось не так. І коли ми сиділи з Річардом в кав’ярні…

– До речі, а де мій дідусь? – перебила бабусю Натуся.

– Ой, я його й забула попередити, – забідкалася Ельвіра. – Відчула, що мушу бути тут і ось я тут… А Річард й досі в кав’ярні у Парижі.

– Вже ні, – на порозі стояв лорд з невдоволеним виглядом. – Кохана, переставай так несподівано зникати. А то я виходжу із вбиральні, а тебе немає. У мене одразу дежавю виникло.

– Вибач, любий, – винувато поглянула на чоловіка Ельвіра. – Більше такого не повториться. Але подивися, що у нас тут за гості.

– Та вже бачу, – зітхнув той. – Наталка повернулася? Тільки чого вона зв’язана?

– Це не Наталка, – запевнила Фофа. – Як би ж то! Я сумую за Натусиною копією. Вона була чемною і приємною дівчинкою.

– Тоді хто ж це така? – здивовано запитав лорд. – Якась зла чаклунка прийняла подобу нашої онучки?

– Та ні, – відповіла бабуся. – Це якоюсь мірою й є наша онучка.

Брови Річарда поповзли догори. Довелося розповідати йому все по новій. І про дивний папірець у сімейному альбомі, і про Зашаф’я, і про Златусю та її місію викрасти Книгу Світла, щоб врятувати злу Ельвіру.

– Всього цього не було б, якби ти, Натусю, розповіла нам про записку перед тим, як пробувати відкривати портал, – підсумувала усе вище сказане бабуся.

Дівчинка знову винувато потупила очі. Вона розуміла, що провина цілком і повністю лежить на ній. Але хіба повернеш час назад…

– Так, винних ми вже знайшли, – мовив Річард, – а тепер вирішимо, що робити з цією злою Натусею і всією цією ситуацією.

– Може просто відправити її назад до Зашаф’я, і якось заблокувати прохід у паралельний світ? – запропонувала Фофа.

– Ідея хороша, але спочатку потрібно переконатися що наша родина із паралельної реальності не нашкодить іншим людям та не перетворить їхній світ у казна-що, – мовила бабуся.

– Я можу повернутися туди і перевірити все, – запевнила Натуся.

– Ти вже наперевірялася, – Ельвіра з докором поглянула на онучку і та враз притихла.

– А що як вам обом туди повернутися під прикриттям? – запропонував Річард. Його дружина з подивом на нього поглянула. – Вислухай мене спочатку, кохана, перед тим, як засуджувати.

Та мовчки кивнула все ще приголомшена щойно почутим.

– Що як тобі видати себе за злу Ельвіру, яку твоя онучка за допомогою книги повернула назад і зіпсувати тій злій родині плани із захоплення світу.

– А що, ідея цікава, – зраділа Натуся можливості виправити скоєне. – У нас може вийти!