Розділ 12. Полонянка

- Доброго ранку, сонько! Розплющуй очі! Як спалося?

Златуся прокинулася від яскравого світла, що було направлене просто на неї. Фофа стояла з настільною лампою над нею. Вигляд у білочки був войовничий. Дівчинка хотіла було відсунути від себе цю набридливу домашню тваринку, та не змогла. Тільки зараз вона помітила, що лежить зв’язана у своєму ліжку.

- Фофо, що це за витівки такі? - гнівно крикнула Златуся, намагаючись послабити вузли на мотузці.

- Жодних витівок, Натусю, - іронічно промовила та, дивлячись дівчинці прямо в очі. - Чи як тебе там насправді звати?

- Та що ти верзеш таке?? Я - Натуся!

- Дуже в цьому сумніваюся, - Фофа опустила лампу, зіскочила з ліжка і почала міряти кроками кімнату. - Перша підозра, що щось не так, виникла одразу після того, як я проспала майже весь день. А такого зі мною не буває. НІКОЛИ!

- Може ти з’їла щось не те… - почала виправдовуватися Златуся. - Я тут до чого?

- Ти, моя дорогенька, якраз до всього! Але про все по черзі. Другим дзвіночком стала твоя дивна поведінка. А ще питання про батьків. Звісно ж, Натуся знала, що мами й тата в живих немає. І можливо, у тебе дійсно якимось магічним чином трапився провал у пам’яті. Однак мені потрібен був час, щоб з’ясувати, що з тобою не так. А тому…

- Ти мене отруїла, мала зараза! - Златуся більше не стримувала себе у висловлюваннях. 

- Фу, що за тон, юна леді! - білочка зморщилася. - Що ще раз доводить, що ти не Натуся. Принаймні - не наша Натуся. Наша дівчинка, якою б злою не була, ніколи б не образила мене чи бабусю такими словами.

- Думай, що хочеш, - буркнула полонянка. 

- Так от, я продовжу, - перебила її Фофа. - Тож, щоб у мене був час на невеличке розслідування, я зробила тобі сонне зілля. Воно зовсім не шкодить здоров’ю в малих кількостях. А мені багато і не потрібно було. Коли ти заснула, я зв’язала тебе про всяк випадок і обшукала. Але нічого дивного не знайшла.

- Що доказує, що ти дуже помиляєшся у своїх підозрах! - підвела підсумок Златуся.

- Я б не поспішала з висновками, - відповіла білочка. - Перевіривши тебе, я пішла перевіряти наше житло. Хто тебе зна, може ти - зла чаклунка під прикриттям і наставила у квартирі пасток для нас.

- Ну це вже нісенітниці! - запевнила дівчинка. - Якби я хотіла вам щось зробити, давно вже б зробила. Але я - справді Натуся, то ж чому мені шкодити своїй родині?

- От і в мене виникло таке ж запитання, тож я не здавалася, поки не знайшла дещо, що довело, що ти - не та, за кого себе видаєш.

- І що ж це? - Златусю дійсно цікавило, що ж її видало.

- Ось це! - з цими словами Фофа розкрила долоньку і на ній був горішок.

- Горіх? І що? Нічого не розумію! - і це була правда.

- Горіх з залишками сонного зілля! - тріумфальним тоном мовила білочка. - Я перевірила його у своїй лабораторії і виявилося, що моя їжа була зачаклованою. Що й змусило мене проспати майже весь день.

- Це ще нічого не доводить, - запротестувала Златуся. - Може я тебе приспала, щоб погуляти піти, або в часі помандрувати.

Юна чаклунка дійсно не раз проробляла таке зі своєю домашньою тваринкою. Тому їй було не звикати.

- Можливо, я б так і подумала, - мовила Фофа. - Однак як тоді пояснити провали у пам’яті з інформацією про батьків. Натуся, як я вже й казала, ніколи б не забула, що з ними сталося.

- Ну дійсно з пам’яттю щось не так, - відповіла Златуся. - А тобі не приходило на думку, що може мене зачаклували? 

- Приходило, - зізналася білочка. - Але не думаю, що це наш випадок. Адже я згодом згадала про ще одну деталь.

- Яку ж?

- Натуся вчора мала зі мною розмову про записку, яку вона знайшла у сімейному альбомі. Тож я вирішила перевірити її гіпотезу і пішла до шафи - стукати.

Златуся принишкла. Цікаво, чи вдалося білочці відкрити портал. Ніби читаючи її думки, Фофа зауважила:

- Я відкрила портал і ось що я там знайшла.

З цими словами вона відчинила двері кімнати, і на порозі з’явилася… Натуся.