Розділ 11. Перші підозри

Фофа прокинулася пізно. Надворі вже вечоріло. Златуся, між тим, сиділа біля її ліжечка і переглядала сімейний альбом.

- Як довго я спала? - запитала білочка юну хазяйку. Зазвичай вона не засипала серед білого дня, а була дуже активною.

- Майже десять годин, - відповіла дівчинка. - Я не хотіла тебе турбувати. Очевидно, що ти втомилася.

- Та я ніби й не помічала за собою втоми… - задумливо мовила Фофа. - А ти що цілий день робила? Уроки, сподіваюся. Завтра ж у школу.

- Так, так… Уроки… - зам’ялася Златуся. - Я зовсім про них не забула…

- От і добре, а то влетіло б нам за “двійку” від бабусі!

- І не кажи! Бабусю краще не злити! 

- А чому ти знову сімейний альбом переглядаєш? - запитала раптом Фофа. - До речі, ти ж не думаєш із шафою експериментувати?

- Ні, ні, це в минулому! - запевнила її дівчинка. - Просто переглядала світлини з батьками. До речі, де вони?

- Хто, світлини?

- Та ні, мої батьки, дурненька! Де вони?

- Натусю, з тобою точно все гаразд? - білочка турботливо поклала свою лапку на руку чарівниці. З дівчинкою щось явно коїлося. Але що? Провали в пам’яті? Дивна поведінка? 

- Звісно, зі мною все гаразд, - запевнила її Златуся. - А чому ти питаєш?

- Тому, що ти прекрасно знаєш, що твої батьки загинули, коли тобі виповнився рік. Чому ж ти за них у мене питаєш? 

- А… Так… Дійсно… Що це я… - почала белькотіти дівчинка. - Щось мені дійсно недобре… Піду я до своєї кімнати… Полежу…

- От і правильно! - мовила білочка. - Не переживай ти так! Відпочинь, наберися сил, а я чаю трав’яного тобі зроблю. Ромашкового. І заспокоїть, і заснути швидше зможеш. Завтра в школу рано вставати. 

- Добре, дякую! - швидко погодилася Златуся і побігла до своєї кімнати. “Ледь не попалася,” - подумала вона, зачинивши за собою двері. - “Слід бути обережнішою з Фофою, а то ще запідозрить щось, якщо ще цього не зробила.”

Через хвилин п’ять білочка постукала у двері й зайшла з тацею. На ній стояв невеличкий фарфоровий чайник з ароматним ромашковим чаем, полуничне варення у мисочці й тарілка з оладками.

- Поїж, попий і лягай спати, - мовила Фофа. - Завтра буде новий день.

- Дякую, ти - найкраща білочка у світі! - трішки награно, однак весело промовила Златуся.

- Так і є, - посміхнулася співбесідниця, і поставивши тацю на стіл, зникла за дверима кімнати.

Златуся була така зайнята пошуками книги, що навіть забула пообідати. Тож оладки з варенням та чаєм були дійсно доречними. Дівчинка налила собі в чашку ароматного напою та відсьорбнула. Тепло приємно розлилося її тілом. І раптом Златуся відчула невимовну втому. Вона протяжно позіхнула, потерла очі й, відхилившись на ліжку, заснула сном без сновидінь. Через декілька хвилин на порозі кімнати з’явилася Фофа з мотузкою в руках…