Розділ 10. Біле та чорне

Попрощавшись із Лордом, Натуся з батьками поспішили у свій час. Вдома вони перевірили усі шафи, відсунувши їх від стіни та простукавши деревину. Альбіна навіть всередину заходила і стукала. Однак результату це теж не дало. Як і сподівалася юна чаклунка, ці шафи виявилися простими меблями. Значить, справа була саме у старовинній шафі її бабусі в них у квартирі. Але про неї ніхто не повинен був дізнатися.

Ніч у новому домі пройшла не дуже. Дівчинці наснилося, що її бабуся в біді. А вона нічим не може їй допомогти. Біжить до неї, а виявляється, що топчеться на місці, як у сповільненому фільмуванні.

Вимучена нічними жахіттями, зранку на юну чарівницю було сумно дивитися. Чорні кола під очима, втомлений вигляд, бліде обличчя без фірмового рум’янцю. Підійшовши до дзеркала, вона аж зойкнула. Ні, ні, такою батькам показуватися не можна. Ще запідозрять, що вона щось від них приховує. Добре, що Натуся знала одне маленьке заклинання, яке зняло усі ознаки нічної втоми з її обличчя.

На сніданок були бутерброди з ковбасою та кава. І як це її копія так харчується? Бабуся б в житті не дозволила їй пити каву, ще й міцну, без молока! Фе! А ковбаса! Якась хімія! Вона вже почала сумувати за бабусиною вівсяною кашею з медом та горіхами. А завжди думала, що здорове харчування - це не круто! Ех…

- Ти в школу підручники зібрала? - мовила Альбіна, коли Натуся впихнула у себе останній бутерброд.

- Та ні, - з набитим ротом відповіла та. - А що, сьогодні школа?

- Звісно, дурненька, - мовив Дмитро. - Біжи, збирай портфеля і їдемо.

- Після уроків не барися! - крикнула їй услід мама. - Ми їдемо в ресторан швидкого обслуговування на обід. А потім у кіно. Там якраз трилер показуватимуть. Ну той, про серійного вбивцю, який позбавлявся своїх жертв на День Святого Валентина.

- “Мій НЕсвятий Валентин”? - здивовано запитала Натуся. - Вона чула про цей фільм, але й не думала таке дивитися. Їй вистачило і цьогорічного перегляду “Імли” Стівена Кінга, який ледь не закінчився трагічно.

- Він самий! - підтвердила тим часом Альбіна. - Знаю, що ти дуже хотіла його переглянути. Тож ми вирішили всі разом на нього з’їздити.

- Гаразд… - мовила Натуся. Її батьки у Зашаф’ї дійсно не переймалися ні її фізичним, ні психологічним здоров’ям. Фастфуд, трилери. Що далі? Тур в’язницями країни? Бандж-джампінг?

Нашвидкоруч зібравшись, Натуся сіла до тата в машину і вони поїхали до школи. Будівля була тією ж самою, що й у її світі. І, правду кажучи, викликала ті ж негативні емоції. 

На порозі класу вже стояла її вчителька з географії, Галина Петрівна, і зазивала учнів всередину. Географія не була улюбленим предметом Натусі. Щобільше, усі ці назви країн, столиць, кліматичні зони - просто не лізли до голови дівчинки. Ну яка різниця, які корисні копалини можна знайти в Австралії? Вона там все одно не була! А може й не буде ніколи?! 

Однак Галина Петрівна була про все це іншої думки. Вона методично і наполегливо втовкмачувала знання в голови своїх учнів, щоб там після її уроків збереглася хоч якась інформація. Принаймні, така була мета у вчительки з Натусиної реальності.

- Діти, у нас з вами сьогодні експрес-тест, - сказала Галина Петрівна, коли учні нарешті повсідалися. - Ви по черзі виходитимете до дошки і показуватимете країни, які я вам називатиму. 

“От халепа,” - подумала Натуся. - “Я ж зовсім не повторювала назви країн!”

Першою вийшла до дошки її подруга Ганнуся. Вона назвала дев’ять із десяти країн правильно. Однак, вчителька залишилася незадоволеною.

- Ганнусю, - відчитувала вона ученицю, - я очікувала від тебе меншого. А ти аж ДЕВʼЯТЬ країн правильно назвала. Як це називається?

- Вибачте мені, Галино Петрівно, - виправдовувалася Ганнуся, потупивши очі. - Я вчора зачиталася і ненароком запам’ятала матеріал.

- То ти ще й читала??? - вчителька аж присіла на стілець. - Доведеться знову твоїх батьків у школу викликати! 

- Ні, ні, прошу, не треба! - почала благати дівчинка. - Вони після минулого разу повели мене в кафе і мені довелося з’їсти п’ять порцій морозива. У мене потім тиждень горло боліло.

- То буде тобі наступного разу наука, щоб не забивати собі голову знаннями! Читання - це для двієчників!

- Я більше так не буду, - пролепетала Ганнуся, все ще не піднімаючи очей.

- Останнє попередження, а далі телефонуватиму батькам! - суворо попередила Галина Петрівна. - Сідай, три бали! Так, хто там у нас наступний?

Наступним відповідав Федько, який у Натусиній реальності був одним зі слабших учнів. Однак у Зашаф’ї за десять неправильних відповідей він отримав дванадцять балів і задоволений повернувся на своє місце.

“Що ж це за навчання таке?” - дивувалася Натуся. - “Двієчники за незнання отримують високі оцінки, а відмінників соромлять за їхні знання? Якось все це неправильно!”

Після “виступів” біля дошки своїх однокласників відповідати зовсім розхотілося. Щоб хоч якось врятувати себе від цієї участі, Натуся відпросилася з уроку, сказавши, що погано себе почуває. На щастя, Галина Петрівна навіть не стала розпитувати, що ж з її ученицею не так, а просто відпустила.

Спантеличена дивним уроком, дивною вчителькою та дивною системою оцінювання, юна чарівниця побігла до бабусиної квартири, щоб вирішити, що робити далі.