Розділ 9. Темний Лорд та Добрячка Феоніла

Маєток Річарда нагадав Натусі той час, коли зникла її бабуся, а Лорд дуже за нею сумував. Все було як і в той день. Йшов дощ. Небо було вкрито важкими темними хмарами. На гілці дубa, що ріс під вікнами, сидів чорний ворон і сумно дивився на незваних гостей. Від цієї картини по спині пробігав холодок. Та й загальна атмосфера була гнітючою. Хоча батьків Натусі, все це аніскілечки не бентежило. Вони енергійно крокували мокрими доріжками до садиби Лорда.

Постукавши тричі у масивні двері будинку, гості зайшли всередину. У просторому напівтемному вестибюлі віяло холодом. І хоча пилу чи розкиданих на підлозі речей не було, все це аж ніяк не можна було назвати затишною оселею. Щось неприємне і липке пробиралося в душу з кожним подихом, зробленим у цьому маєтку.

Натуся з батьками пройшли до кабінету, де сидів Річард. Зараз він дійсно був схожим на Темного Лорда. Суворий погляд холодних очей, які оцінююче оглядали новоприбулих з-під окулярів. Гордлива постава. Дорогий одяг без натяку на неохайність - темна сорочка й такого ж кольору піджак. 

- Які гості, - мовив Річард, привстаючи з-за столу та посміхаючись. Від цієї посмішки у Натусі аж мороз шкірою пройшов. - Заходьте, заходьте! А я вже думав, що не прийдете.

- Це все наша донька, - відповіла Альбіна, виправдовуючись. - Цілий день вдома не була. Поки зібралися…

- Цю юну леді дійсно слід було навчити дисципліні, - сказав Лорд і підійшов до дівчинки. Декілька секунд він пильно вдивлявся в її обличчя, мовчки. Натусі стало ніяково. Однак розкриватися перед цими людьми зараз було б небезпечно.

- Я намагатимуся бути слухняною, - нарешті промовила вона, вичавлюючи з себе посмішку.

- То що ж, перейдемо в їдальню, - запропонував Річард. - Повечеряємо, а потім до важливих справ.

Їсти Натусі зовсім перехотілося, але вона слухняно почимчикувала за своєю дивною родиною із Зашаф’я до просторої зали з великим столом. Їжа виявилася на диво смачною, хоча дівчинка і крадькома поглядала за рештою, чи часом не планують вони її отруїти. Під час трапези ніхто не промовив ані слова. “Таааак, - подумала Натуся, - теплом та любов’ю в цій сім’ї і не пахне. Не те, що у нас…”

Нарешті після вечері усі примостилися біля каміна і почали розмовляти. 

- Ну що, Альбіно, - почав Річард, - як там справи з Книгою Світла?

- Працюю над цим, - неохоче відповіла та. - Але ж ти знаєш, що у Феоніли - дуже міцний захист. Там і муха не пролетить!

- То перетворися на щось менше за муху! - тон Лорда став ще холоднішим. - Ми не можемо втрачати стільки часу. Ми мусимо діяти, поки Ельвіра ще жива!

- А ти в цьому впевнений? - несміливо мовив Дмитро. - Можливо…

- Нічого не “можливо”, - перервав його Річард. - Якби моєї коханої не було б в живих, я б одразу це відчув.

- Так, Дмитре, не верзи дурниць, - невдоволено промовила Альбіна. - Моя мама жива. Я теж це відчуваю. Хоч вона і далеко.

- Амазонія - це не інший світ, - зауважив Дмитро. - Так що не так вже й далеко. Все ще можна виправити.

- А ось цей хід твоїх думок мені більше подобається, - Лорд схвально закачав головою. - Я тут де в кого розпитав: виявляється, існує ще одна Книга Світла. 

- Де вона??? - схопилися з місця Натусині батьки.

- Інформація ще не перевірена, однак серед Темних ходять чутки, що існує інший паралельний світ.

- Зашаф’я… - не стримавшись, промовилася Натуся. Вона так уважно слухала про все, що говорили дорослі, що й забула, на чиєму боці - світла чи темряви - зараз знаходиться.

- Ти про це щось знаєш? - вигукнула здивовано Альбіна. Сьогодні донька все більше її дивувала.

- Та ні… - відповіла дівчинка, а сама подумала: “От язик мій, ворог мій! І що тепер їм казати?”

- Юна леді, якщо ти щось знаєш, мусиш нам розповісти! - наполягав Лорд. - Про яке таке Зашаф’я ти говорила?

- То просто казочки, які розповідала мені колись бабуся перед сном, - почала викручуватися Натуся.

- А чому саме “зашаф’я”? - не вгамовувалася Альбіна. - Щось знаходиться за шафою?

- Хто його зна, - повела плечима дівчинка. - Може і є там щось. 

- Потрібно прийти додому і перевірити! - мовив Дмитро. - У нас в домі всього три шафи. Подивимося, що за ними.

- Ідея не з найгірших, - сказав Річард. - Я і свою про всяк випадок перевірю. А бабуся тобі не розповідала, що там, за шафою? - звернувся він до Натусі.

- Та ні, - частково збрехала та. Адже бабуся їй взагалі нічого не розповідала. - Просто казала, що Зашаф’я - це заборонена територія й наказувала мені ніколи не заглядати за шафу.

- Ну, можливо, вона тебе оберігала від чогось, - припустила Альбіна. - Я б на її місці вчинила б так само.

- Мабуть, - поспішила погодитися Натуся. Не вистачало б, щоб ці чарівники знайшли портал у її світ. Тоді її бабуся та й Книга Світла, така їм потрібна, були б у небезпеці. Ні, вистачає, що її темна копія десь гуляє її квартирою. Потрібно повертатися. Але спочатку дізнатися, для чого ж саме їм ця книга? Чого її бабуся в Амазонії і чому сама не може повернутися? І що за ідея із завоюванням світу?