Розділ 8. То що ж за план?

Залишившись нарешті наодинці з білочкою, Златуся миттєво змінила тон. Те, що вона доти приховувала під маскою спокою й удаваної люб’язності, тепер прорвалося крізь крижану рішучість. Фофа їй заважала. Вона не була простою домашньою тваринкою — ця спостережлива, надто вже балакуча білка мала загострену інтуїцію і химерну здатність з’являтися завжди не вчасно. І це могло зіпсувати усе.

Тож план назрів сам собою. Поки білочка метушилась у ванній кімнаті, Златуся хутко висипала в миску з горішками порошок — легкий снодійний засіб, який вона прихопила ще в Зашаф’ї. Засіб без запаху, без смаку. Ідеальний.

Фофа, нічого не підозрюючи, з’їла горішки з апетитом. Минуло всього десять хвилин, і вона вже мирно сопіла, згорнувшись клубочком на дивані, іноді тихенько посмикуючи лапками.

Не гаючи часу, Златуся кинулася обшукувати кімнату. Вона перевернула вміст шафи, заглядала під килими, вивертала шухляди. Пошук був ретельним і методичним. Та марно. Дівчинка не знайшла НІЧОГО. Жодної зачіпки. Жодного натяку на Книгу Світла.

Її обличчя спотворила гримаса люті. Невже всі зусилля були марними? Вона поставила на карту все: перетнула межу між світами, підмінила власну копію, приховувала справжню мету навіть від батьків. І заради чого? Щоб зрештою опинитися посеред купи непотребу — з порожніми руками і без жодного сліду?

Златусі було важко дихати — не від утоми, а від пекучого клубка емоцій, що розпирав її груди. Злість, відчай, провина й нестерпна туга за тією, хто була її всесвітом. Її бабуся. Її наставниця. Її єдина опора.

Якби ж вона була жива… О, якби ж! Вона б знала, що робити.

Та бабуся, яку знала добра Натуся, була лагідною, розсудливою жінкою. А Златусина Ельвіра була зовсім іншою. Вона була втіленням сили та небезпеки. Могутня чаклунка, яка змушувала сам час тріпотіти, яка з одного помаху руки могла розірвати тканину реальності та створити портал у будь-який вимір.

Ця жінка знищувала цілі когорти світлих магів із Ради Старійшин. І при цьому — залишалася невидимою. Ніхто не підозрював, що саме вона причетна до загибелі добрих чарівників. 

Аж поки на її слід не вийшла ВОНА. Феоніла.

У Златусі судомно сіпнулася брова, коли вона подумки вимовила це ім’я. Феоніла — та, що завжди усміхається. Та, що допомагає немічним, гладить дітей по голівках і варить найсмачніший трав’яний чай. Вона, немов жива легенда, стояла на варті Світла. 

Навіть коли вона вийшла на слід могутньої темної чаклунки, коли схопила Ельвіру, то не стала вбивати її. О, ні. Це було б занадто! Тож вона зробила ще гірше… – перетворила її на жабу. Жабу!

І відпустила в дику зелень амазонських джунглів, щоби та блукала серед болотяних тіней, ніколи не повернувши свого справжнього обличчя. Це була кара гірша за смерть. Це було приниження. І Златуся ніколи не пробачить Феонілі.

Вона стиснула кулаки, нігті врізалися в долоні. Її бабуся жива. Вона десь там. Серед плющів і ліан, під тропічними дощами, захована від світу, який її зрадив. І Златуся зобов’язана її знайти. Мусить.

Не все ще втрачено. Недарма Ельвіра розповідала своїй онучці про Зашаф’я та паралельний світ, де все – навпаки. Тут вони – добрі чарівники. А отже їхня Книга Світла – еквівалент Златусиної Книги Темряви. І всі закляття там також перевернуті. А отже є шанс врятувати бабусю, повернувшись в той день ще раз.

Це під силу лише закляттю з Книги Світла. Одна, звісно, є і в її реальності. Однак, вона в руках Феоніли. І доступ в її маєток закритий і пильно оберігається. Темні туди – ні ногою. Не пройдеш, як би не намагався. Златуся сама перевіряла. Неодноразово. Що-що, а захист у Феоніли – непробивний.

Тому залишалося Зашаф’я. Звісно, для цього потрібен був неабиякий хитрий план. Співіснувати в одному світі зі своєю копією було б занадто небезпечно. Тому потрібно було виманити Натусю ненадовго у паралельний світ. Звісно, Златуся одного разу вже побувала тут, коли переконалася, що нікого немає вдома. 

Вона знайшла сімейний альбом і підсунула туди папірець з написом: 

“Відповіді у шафі. Постукай і тобі відчинять”. 

Звісно, Златуся сподівалася, що саме її копія, а не хтось зі старших, знайде цю записку. І якщо дівчинка така ж непосидюча та допитлива, як і вона, то план мав спрацювати. 

І сталося саме так, як гадалося. Натуся знайшла папірець і вирішила не розповідати про цю знахідку дорослим. А дослідити все самостійно. Все, що залишалося Златусі, — це сидіти й терпляче чекати на слушну нагоду.

Тому вона годинами щодня пропадала у своїй старій кімнаті, повсякчас поглядаючи на відчинену шафу. І ось вона помітила синє світло, що лилося зсередини. Златуся зрозуміла, що це її шанс. Вона підбігла до порталу, схопила Натусю за руку і заштовхнула у свою реальність, а сама пішла на пошуки бажаної книги.

І ось, пройшовши через стільки випробувань, вислухавши стільки докорів від батьків та Фофи, що пропадає десь весь час, вона нарешті досягла місця призначення. Однак того, заради чого вона все це пережила, так і не змогла знайти.