Розділ 7. Зустріч з батьками

Натуся підіймалася сходами двоповерхового просторого будинку. Хоч він був обставлений за останньою модою, а меблі блищали від чистоти, загальна атмосфера в домі була гнітючою. Приглушене світло, темні шпалери та майже повна відсутність будь-яких звуків навіювала страх. 

На першому поверсі розташовувалася вітальня, кухня та вбиральня. Але там нікого не було. Тож Фофа припустила, що її батьки в кабінеті на другому поверсі. Піднявшись на другий поверх, Натуся почула приглушені голоси. Вона пішла на звук та відчинила двері кімнати.

За дверима були батьки. Її батьки. Мама Альбіна та тато Дмитро. Майже такі, як на світлинах у сімейному альбомі. Лише трішки старші та блідіші. Однак Натуся цього не помічала. Вона кинулася в обійми до мами. Їй так не вистачало її. І тата теж. Натуся готова була розчинитися в цих обіймах. Однак Альбіна її легенько відсторонила.

- Що це з тобою, Натусю? - здивовано мовила вона. - Якась ти дивна сьогодні… 

- І де це ти ходила так довго, юна леді? - приєднався до розмови тато. - Ми хвилювалися за тебе.

- Та вона до подруги ходила, - відповіла за неї Фофа. - Від Ганнусі йшла, я її і зустріла.

- Ага… Точно… Від Ганнусі… - машинально повторила Натуся. Вона все ще не могла повірити, що її мама, хоча й не з її реальності, а із Зашаф’я, була з нею такою холодною.

- А я вже було подумала, що ти пішла на пошуки Книги Світла, - мовила Альбіна, підійшовши до вікна та вдивляючись у подвір’я. - Ми ж тобі казали, що це небезпечно.

- Саме тому, я вирішила цього не робити, - запевнила її Натуся. - Дорослих треба слухатися.

- З яких це пір ти стала такою слухняною? - запитав Дмитро. - Зазвичай, мої учні на уроках історії й ті краще себе поводять, ніж моя власна донька.

- Це через те, що ти їх залякувати любиш історіями своїми про мумій та колоніальні війни, - іронічно зауважила Альбіна.

- Може й так, але, як бачиш, наша Натуся почала виправлятися!

- Ну не знаю, не знаю, - жінка повернулася від вікна, підійшла до дівчинки і пильно поглянула їй в очі. - Можливо і виправлятися… А можливо, знову щось задумала…

- Нічого я не задумала, - впевнено відповіла Натуся. “Принаймні, поки що,” - подумала вона.

- Ти голодна? - запитав її тато. - У холодильнику безліч продуктів. Можеш бутерброд собі зробити. Кола та чіпси в шафці. Мама ходила по покупки. Й пакет цукерок для тебе взяла.

“Ого, то в Зашаф’ї свій раціон,” - подумала Натуся, зрадівши. - “А мені бабуся такого не дозволяє їсти. Хоч якийсь позитив.”

- Так, я трішки зголодніла, - мовила дівчинка вголос. - Тож піду чогось у шлунок закину. А потім телевізор подивлюся.

- Гаразд, - мовила Альбіна. - І не забудь, ввечері йдемо в гості до Річарда. У нього якісь важливі для нас новини є.

- Так, так, я пам’ятаю, - крикнула Натуся, спускаючись сходами на кухню. 

То й Річард у Зашаф’ї присутній. Цікаво, він теж на боці зла? Про це дівчинці лише належало дізнатися.