Розділ 5. Неочікувана зустріч

Натуся обернулася. Перед нею стояла Фофа. Точніше, не зовсім Фофа. Білочка була сама на себе не схожа. Скуйовджене хутро сіруватого відтінку, холодний погляд маленьких оченят. Ні, ця білочка не була тією Фофою, яку знала і любила Натуся.

- Чого мовчиш? - дивній істоті зовсім не подобалося, що її розглядають. - І що з твоїм волоссям? Якась ти дивна сьогодні.

- В якому сенсі? - запитала було дівчинка, однак насторожилася. Зараз не можна було показувати свою слабкість. Тим паче перед цією новою “Фофою”. А ну як це якась чаклунка у подобі її домашньої тваринки. Може вона хоче нашкодити їй? Чи бабусі з дідусем? Ні, треба бути обережною. - Нічого у мені дивного немає. А ти що, наглядаєш за мною?

- Та ні, просто твоя мама тебе шукає, тож я вирішила, що ти на стару бабусину квартиру знову пішла, - спокійно відповіла білочка. - Ти мені й минулого разу не сказала, що ти тут забула. То що з новим іміджем? Волосся вирішила у світлий перефарбувати?

- Та так, просто вирішила прогулятися… А світле волосся - то просто примха. - Натуся боялася сказати співбесідниці щось зайве, хоча у вухах досі бриніло одне слово - “мама”. Мама жива… А можливо і тато теж… Це, мабуть, якась перевернута реальність…

Голос Фофи вивів дівчинку з роздумів.

- Бабусі вже давно немає. Потрібно з цим змиритися. А не ходити на її стару квартиру в пошуках правди. Ми ж обидві знаємо, хто винен у її загибелі. Якби не ця добра чаклунка Феоніла, ми б вже давно правили світом.

- Ага… - стільки нової та шокуючої інформації просто не вкладалося у голові.  Бабуся загинула… Феоніла - добра чаклунка… Що робить її та її родину злими. В яку ж нову халепу вона потрапила? І що чекає її тут у цьому перевернутому догори дригом світі? - То що, кажеш, мене мама шукає?

- І тато теж, - відповіла білочка. - Так що пішли швидше додому. І зроби волосся чорним, як було. Бо і мені через тебе перепаде.

Натуся сказала декілька слів заклинання, і її одразу волосся потемніло. Значить, тут вона - брюнетка…

Вони йшли пустими вулицями мовчки. Натуся перебирала в голові усе, що щойно почула від Фофи. У цій реальності, що б це не було, назвемо її - Зашаф’я, адже саме в шафу і потрапила дівчинка перед усім цим, - вона та її родина - злі чарівники. Фофа - дивна та роздратована. Бабуся загинула від рук білої та пухнастої Феоніли. А батьки живі й очевидно планують захопити світ. І вона, Натуся, має їм у цьому допомогти.

Голова йшла обертом від таких міркувань. Стоп! Якщо вона тут, то де ж Натуся із Зашаф’я? І тут до дівчинки дійшло. Її зла копія скоріше за все, зараз у її реальності. А це означало одне - небезпеку для її бабусі й дідуся. А можливо, і всього світу. 

Все, над чим працювали вони з бабусею, та й уся Спілка Старійшин, може зникнути вмить. І все через Натусю та її безглузді вчинки. Недаремно бабуся постійно на неї свариться за надмірне використання магії. Їй не можна довіряти. Вона - просто дурне мале дівчисько, яке постійно шукає неприємностей на свою голову. І ось тобі й наслідки.

- Ти сьогодні сама не своя, - помітила білочка. - Що тебе турбує?

- Та щось почуваюся не дуже… - і це була правда. - Може, підхопила застуду?

- Так, віруси зараз розгулялися, - погодилася Фофа. - В основному, через нас. Однак, і ми від них не застраховані. Так що потрібно берегтися. Прийдемо додому, попрошу твою маму заварити настоянку з трав. Імунітет зараз як ніколи потрібен. Тим паче перед вирішальною битвою.

“Треба буде з’ясувати, що за битва така,” - подумала Натуся, а вголос мовила: 

-  Так, зараз хворіти зовсім не час!