Розділ 5. Неочікувана зустріч

Натуся обернулася. Перед нею, у напівтемряві під’їзду, стояла... Фофа. Точніше, істота, що була неймовірно схожа на неї. Та ця білочка була зовсім не тією, яку вона знала і так любила.

Її колись руденьке доглянуте хутро тепер було брудно-сірого відтінку. Оченята, що раніше світилися теплом і дотепністю, зараз були гострими й холодними. Вони з підозрою дивилися їй прямо в душу.

– Чого мовчиш? – пролунав хриплуватий голос. І хоч він був схожий на голос Фофи, та в ньому бракувало тієї грайливості, що завжди викликала усмішку, і звучав він роздратовано. – І що з твоїм волоссям? Якась ти дивна сьогодні.

Натуся злегка сіпнулася, але швидко опанувала себе. Не можна було дозволити страху взяти гору. Вона нахилила голову набік і звузила очі, дивлячись на істоту перед собою.

– В якому сенсі? – холодно запитала вона, а тоді додала з удаваною байдужістю: – Нічого у мені дивного немає. А ти що, наглядаєш за мною?

Білочка вишкірилася, показавши крихітні, гострі зубки.

– Та ні, – протягнула вона недбало, відмахнувшись, – твоя мама тебе шукає. От я й подумала, що ти, як завжди, швендяєш у стару бабусину квартиру. Знову тобі там цікавіше, ніж вдома? То що з новим іміджем? Волосся вирішила за допомогою магії у світлий перефарбувати? Бунт підлітковий? Чи експеримент невдалий?

– Скільки питань одразу, – театрально повела очима Натуся. – Нічого зі мною не сталося, просто вирішила прогулятися… А світле волосся – то моя примха. – Дівчинка боялася сказати співбесідниці щось зайве, хоча у вухах досі бриніло одне слово – «мама». Мама жива… А можливо і тато теж… Це, мабуть, якась перевернута реальність…

Голос Фофи вивів дівчинку з роздумів.

– Бабусі вже стільки часу немає. Потрібно з цим змиритися. А не ходити на її стару квартиру в пошуках правди. Ми ж обидві знаємо, хто винен у тому, що з нею сталося. Якби не ця добра чаклунка Феоніла, ми б вже давно правили світом.

– Ага… – стільки нової та приголомшливої інформації просто не вкладалося у голові. З бабусею щось сталося… Феоніла – добра чаклунка… Що автоматично робить її та її родину злими. В яку ж нову халепу вона потрапила? І що чекає її тут у цьому перевернутому світі? – То що, кажеш, мене мама шукає?

– І тато теж, – відповіла білочка. – Так що пішли швидше додому. І зроби волосся чорним, як було. Бо і мені через тебе перепаде.

Натуся сказала декілька слів заклинання, і її волосся одразу потемніло. Значить, тут вона – брюнетка…

Вони йшли мовчки. Натуся перебирала в голові усе, що щойно почула від Фофи. Світ, у який вона потрапила, був спотвореним віддзеркаленням її реальності. Чужим та моторошним, але знайомим до найменшої дрібниці. Наче хтось узяв її світ – і перевернув його догори дриґом.

У Зашаф’ї – а саме так вона охрестила цю дивну реальність, адже вона й знаходилася за дверцятами шафи – все було навпаки. Що вона поки що дізналася? Ну, по-перше, тут вона та її родина – темні маги, яких бояться і яким підкоряються. По-друге, бабуся загинула від рук Феоніли, яка раптом стала на бік Добра. По-третє – і це поки найголовніше – її батьки живі!!! Хоча, судячи з усього, готують план, як захопити весь світ. І вона має їм у цьому допомогти.

Натусі стало зле від цих думок. Вона зупинилася на мить, притиснувши долоню до грудей. Її серце калатало, як навіжене.

Невже я – частина цього зла? Але ж ні! Я ж не з цього світу. А з іншого. Тоді...

Раптом її вразила ще одна думка. Якщо вона тут – то де справжня Натуся із Зашаф’я – її зла копія?

І відповідь прийшла одразу: там. У її світі.

Ця інша, темна Натуся, зараз, мабуть, під виглядом хорошої дівчинки ходить її квартирою та куштує свіжоспечені шоколадні тістечка. І якщо все дійсно так – то її бабуся, дідусь та Фофа у смертельній небезпеці. Уся Спілка Чаклунів – люди, які захищали магічну рівновагу – опинилися під загрозою. А може, і весь світ.

Відчуття провини накотилося, мов хвиля. Знову вона у всьому винна. Бабуся ж не просто так постійно її застерігала. Скільки разів сварила за те, що та без дозволу користується чарами. Говорила, що магія – це відповідальність, а не забава. А вона? Лише сміялася і бунтувала, мов мале вперте дівчисько.

І от тепер – наслідки.

Світ стоїть на краю прірви, і вона лишилася єдиною, хто може все виправити.

– Ти сьогодні сама не своя, – помітила білочка. – Що тебе турбує?

– Та щось почуваюся не дуже… – і це була правда. – Може, підхопила застуду…

– Так, віруси зараз розгулялися, – погодилася Фофа. – В основному, через нас. Однак, і ми від них не застраховані. Так що потрібно берегтися. Прийдемо додому, попрошу твою маму заварити настоянку з трав. Імунітет зараз як ніколи потрібен. Тим паче перед вирішальною битвою.

«Треба буде з’ясувати, що за битва така», – подумала Натуся, а вголос мовила: 

–  Так, зараз хворіти зовсім не час!

Як бачите, любі читачі, події розгортаються з блискавичною швидкістю! Так що, якщо ще не встигли поставити книжечці вподобайку, чого чекаєте? Поспішайте, поки у нашому світі все ще панує магічна рівновага;)