Розділ 3. По той бік гардероба

Причинивши двері до своєї кімнати, Натуся зупинилася на мить, прислухаючись. У домі було тихо. Лише у вітальні ледь чутно працював телевізор — бабуся переглядала новини. 

Дівчинка підступила до своєї шафи. Звичайної старої шафи, трішки потертої часом. Але тепер, прочитавши вміст дивної записки, цей предмет інтер’єру здавався їй загадковою брамою до невідомого. У голові все ще крутилася фраза з пожовклого папірця:

«Постукай і тобі відчинять.»

Заради своєї безпеки, дівчинка все ж схопила зі столу підручник з історії. Вона планувала використати книгу як зброю чи щит, якщо з шафи щось вискочить чи вилетить. Хто зна, що у цих магічних шафах ховається і на кого можна випадково наскочити.

Стоячи перед шафою, вона відчула, як у ній борються страх і цікавість. Однак серце билося так рішуче, що відступати не було куди. Вільну руку вона міцно стисла в кулак, затримала дихання і… легенько постукала по дверцятах. 

Тиша.

Тоді вона спробувала ще — вже голосніше. Тук! Тук! Тук!

Жодної відповіді. Замки мовчали, дверцята залишались непорушними. Лише десь у глибині шафи пролунав тихий, сумний скрип.

— Ну добре, не хочеш по-доброму — буде по-нашому, — пробурмотіла Натуся, відклавши підручник, закотила рукави і з усією рішучістю вдарила обома руками по дверцятах шафи. Удари були настільки сильними, що шафа здригнулася, а пилюка злетіла з верхньої полиці. Та результат залишився тим самим — знову нічого не сталося. Лише рипучий, невдоволений скрегіт старих петель, ніби обурено нарікав: «Так з нами поводитись — неповага!»

Тут щось не так, — підсумувала Натуся і опустилася на підлогу. Вся ця тривала стукітня неабияк її виснажила. І раптом у її голові виникла нова ідея.

– А що як робити це потрібно всередині, а не зовні? – запитала вона саму себе, підскочивши на ноги. Від такого різкого руху в голові запаморочилося.

Раптом у двері кімнати постукали. Дівчинка аж здригнулася від несподіванки.

–  Натусю, у тебе тут все добре? – запитала стурбовано бабуся, яка заглянула до кімнати.

– Так, все чудово, – відповіла скоромовкою та. – А чому ти питаєш?

– Та я щойно телевізор вимкнула, а з твоєї кімнати якісь дивні звуки долинають. От я й прийшла переконатися, що все гаразд.

– Та то я просто подумую в шкільний гурток гри на барабанах записатися. От поки на підлозі тренуюся. Руками. Без музичного інвентарю, так би мовити.

– Ти б краще на щось спокійніше записалася, – невдоволено мовила бабуся. Тільки барабанів їм ще вдома не вистачало. – Малювання, наприклад, чи гурток “Зроби все сам”.

– Я подумаю над твоєю пропозицією, – пообіцяла Натуся. – А зараз просто музику послухаю, щоб сусідів не турбувати.

– От і правильно, доню! – усміхнулася Ельвіра. – А я піду на кухню пекти шоколадні тістечка. Через годинку чай питимемо. Якщо хочеш, можеш мені допомогти.

– Я б залюбки, але мені ще треба правила з української мови вивчити. 

– Тоді не заважатиму, – мовила бабуся і причинила за собою двері. Та за кілька секунд знову їх відчинила. – А музика тобі нащо під час навчання?

– Допомагає концентруватися, – запевнила Натуся. – Я її неголосно вмикаю. Фоном. Тоді всі правила засвоюються стовідсотково. Новий метод! – з цими словами дівчинка підняла вказівного пальця догори.

– Ну раз метод… – бабуся ще постояла декілька секунд на порозі, – тоді не заважатиму. Працюй. Коли тістечка будуть готові – покличу!

– Згода! – мовила онучка і пішла до письмового столу.

Та щойно Ельвіра вийшла, вона знову опинилася біля дверей шафи і цього разу легенько їх відчинила. На одній з дверцят були наклеєні правила поведінки вдома. Цей папірець нагадував їй про те, як не слід поводитися. 

1). За невиконання домашніх завдань з навчальних предметів – догляд за садом із фотошпалер.

2). За невиконання хатніх обов’язків – допомога іншим чарівникам по господарству в домі.

3). За погану оцінку з якогось предмета – скасування нічних польотів містом. 

4). За зауваження про погану поведінку у щоденнику – купання Фофи. 

5). За самостійне повернення в минуле – місячне ув’язнення у власній кімнаті без права зустрічатися з друзями, літати, гуляти в саду й подорожувати в часі.

Продивившись список, дівчинка не знайшла там нічого про стукання у шафі. Та й взагалі, про саму шафу – ні слова.

Натуся хитро всміхнулася. «Технічно, я нічого не порушую,» – подумала вона.

Не гаючи часу, мала чарівниця рішуче відсунула вбік вішаки з одягом. Светр з оленем, блузка у квіточку, улюблений кардиган відійшли убік, відкривши задню стінку шафи. Вона була гладенька та полакована. Ніяких щілин, ніяких кнопок. Але ж… щось мало бути.

Натуся присіла, провела пальцями по дереву. Холодне. Майже крижане. Та ні — здавалося, що з глибини самої шафи повіяло зимовим подихом.

Серце забилося частіше. Вона напружено зібралася і знову — тук-тук-тук — постукала по стінці. Дерево завібрувало під пальцями. Мимоволі вона здригнулася. Стукнула ще раз, голосніше — і…