Розділ 3. По той бік гардероба

Причинивши двері кімнати, Натуся побігла до своєї шафи. “Постукай і тобі відчинять”. Що ж, треба постукати. Заради своєї безпеки, дівчинка все ж схопила зі столу підручник з історії. Вона планувала використати книгу як зброю чи щит, якщо з шафи щось вискочить чи вилетить. Хто зна, що у цих магічних шафах ховається і на кого можна випадково наскочити.

Зібравшись з думками та гучно видихнувши, Натуся легенько тричі постукала по дверцятах шафи. Анічичирк. Тоді вона постукала голосніше. Знову нічого. Дівчинка поклала книгу додолу та щосили загатила кулаками по дверцятах. Тиша. Лише невдоволений скрип старої шафи, яка не очікувала такого жорстокого поводження від її власниці.

- Щось тут не так, - підсумувала Натуся і сіла на підлогу. Все це стукання її добряче виснажило. І раптом в голові дівчинки з’явилася нова думка. 

- А що як стукати потрібно всередині, а не зовні? - запитала вона саму себе, підскочивши на ноги. Від такого різкого руху в голові запаморочилося.

Раптом у двері кімнати постукали. Дівчинка аж підскочила від несподіванки.

-  Натусю, у тебе тут все добре? - запитала стурбовано бабуся, яка заглянула до кімнати.

- Так, все чудово, - відповіла скоромовкою та. - А чому ти питаєш?

- Та говорила з подругою, а з твоєї кімнати стукіт почувся. От я й прийшла переконатися, що все гаразд.

- Та то я просто практикувалася на підлозі на барабанах грати. Барабанів у нас нема, а я подумую в шкільний гурток записатися. От поки так тренуюся. Руками. По підлозі. Без музичного інвентарю, так би мовити.

- Ти б краще на щось спокійніше й не таке гучне записалася, - невдоволено мовила бабуся. Тільки барабанів ще вдома не вистачало. - Малювання, наприклад, чи гурток “Зроби сам”.

- Я подумаю над твоєю пропозицією, - пообіцяла Натуся. - А зараз просто музику послухаю, щоб сусідів не турбувати.

- От і правильно, доню! - усміхнулася Ельвіра. - Я йду на кухню, пекти шоколадні тістечка. Через годинку чай питимемо. Якщо хочеш, можеш мені допомогти.

- Я б залюбки, але мені ще треба правила з української мови вивчити. 

- Тоді не заважатиму, - мовила бабуся і причинила за собою двері. Але вже за кілька секунд знову їх відчинила. - А музика тобі нащо під час навчання?

- Допомагає концентруватися, - запевнила Натуся. - Я її неголосно вмикаю. Фоном. Тоді всі правила засвоюються стовідсотково. Новий метод! - з цими словами дівчинка підняла вказівного пальця догори.

- Ну раз метод… - бабуся ще постояла декілька секунд на порозі, - тоді не заважатиму. Працюй. Коли тістечка будуть готові - покличу!

- Згода! - мовила онучка і пішла до письмового столу.

Та щойно за бабусею зачинилися двері, вона знову опинилася біля дверей шафи і цього разу легенько їх відчинила. На одній з дверцят були наклеєні правила поведінки вдома. Цей папірець нагадував їй про те, як не слід поводитися. Продивившись список, дівчинка не знайшла там нічого про стукіт у шафі. Та й взагалі, про саму шафу - ні слова. Ну як цим не скористатися? Якщо й перепаде за щось, що може статися, від бабусі, то хоч буде чим свою провину спокутувати.

Натуся відгорнула вішаки з одягом у бік та пройшла всередину шафи. Звичайна шафа. Нічого особливого. Ну так, стара. Бабуся казала, що вона їй ще від її бабусі дісталася. Але дівчинка ніколи б і не подумала, що вона чимось особлива.

Звісно у них вдома багато магічних речей. Пральна машинка, наприклад, що допомагає у часі мандрувати. Чи ковдра-невидимка. Та навіть посуд, що самоочищується. Не кажучи про їхній сад у фотошпалерах. Але ШАФА… 

Натуся підійшла до внутрішньої її стінки і провела рукою. Звичайне дерево. Ну принаймні на перший погляд… І вона легенько тричі стукнула по стінці. У шафі стало трішки зимно і з рота пішла пара. Дівчинка постукала трішки гучніше. Стінки шафи задрижали. Тоді вона стукнула сильніше всього один раз, адже потім стінка зникла і натомість з’явився синій портал. Він почав крутитися і якимось чином гіпнотизував Натусю. Вона вдивлялася в його глибину, аж поки хтось не схопив її за руку і потягнув всередину. На мить їй здалося, що цей “хтось” - вона сама.