Розділ 1. Сімейний альбом

Натуся солодко потягнулася і відкрила очі. Надворі ще було темно, але спати чомусь зовсім не хотілося. І не дивно. Так завжди у вихідні! Коли можна поніжитися у ліжечку, а сон кудись раптом зникає. Натуся увімкнула світло і примружилася. Сьома година ранку. Субота. Ех, не судилося сьогодні поспати подовше. 

Дівчинка підійшла до шафи, де на неї чекав теплий халат. Зима цього року була сніжною та морозною, а батареї чомусь працювали не на повну потужність. Одягнувшись та взувши кумедні капці у вигляді волохатих лап снігової людини, Натуся почимчикувала до вбиральні. З кухні доносилися приглушені голоси.

- Та не знаю, як цього року Різдво святкувати, Річарде… - шепотіла бабуся. - Якийсь настрій зовсім не святковий. Ми стільки всього пережили за цей рік… І моє викрадення, і дев’ять кіл пекла… Буквально!

- Розумію, кохана, - Річард теж говорив неголосно. - Але Натусі потрібне свято. Їй, бідолашній, теж нелегко було…

- Як мені не вистачає зараз моєї доньки, Альбіни… Вона б вигадала щось фантастичне для своєї дівчинки. Доня завжди щось вигадувала, скільки її пам’ятаю. А що я?

- Ну, ти себе недооцінюєш! А як же ваша торішня подорож? Ви ж у стількох країнах побували! Натуся навіть деякі новорічні звичаї та традиції побачила на власні очі.

- А й справді! - погодилася Ельвіра. - Нам тоді було дуже весело! Може ще щось подібне влаштувати?

- Я зовсім не проти! - Натуся відчинила двері кухні, підбігла до бабусі та міцно її обійняла.

- О, дитино, а ти чого не спиш? - Річард не чекав онучки так рано. - Субота ж!

- А ще й підслуховуєш під дверима! - бабуся несхвально захитала головою. - Хіба я так тебе виховувала?

- Вибач, - Натусині щічки почервоніли і вона опустила очі. - Просто повз проходила і випадково почула, що ви шепочетесь.

- І твоя цікавість, як завжди, тебе переборола, так? - лукаво усміхнувся Річард. Він так любив свою онучку, що просто не міг на неї сердитися.

- Так, - посміхнулася Натуся, підводячи очі на дідуся. - Ви ж мене знаєте! Нічого з собою зробити не можу! 

- Ой, цікавинка ти моя, йди вмивайся, - мовила бабуся. - І приходь до нас снідати, якщо вже прокинулася.

Після смачного та поживного сніданку, Річард пішов дивитися телевізор, бабуся теревенила по “магічному скайпу”, тобто дзеркалу у коридорі, зі своїми подругами, а Натуся повернулася до своєї кімнати. Вона увімкнула музику, залізла на тепле, від батареї, підвіконня і почала розглядати будинок навпроти їхнього. 

Ось Данило з протилежного класу вибіг на двір, а за ним поспішав тато, тримаючи в руках санчата. А з вікна четвертого поверху було видно, як мама з донькою щось готують на кухні. Вони постійно сміялися та мастили одна одну борошном.

Ех, у Натусі такої можливості не було. Просто провести час з її батьками. Адже вони загинули дуже давно. Ще коли Натуся була зовсім маленькою. Вона й не пам’ятає їх. Лише по світлинах.

Точно! Фотографії! Натуся зіскочила з підвіконня і підійшла до книжкової шафи. На одній з полиць вона взяла до рук невеличку книжечку. То був їхній сімейний альбом.

На першій же сторінці була її усміхнена родина. Бабуся Ельвіра, мама Альбіна та тато Дмитро. А в нього на руках сиділа маленька Натуся. Їй тоді виповнився лише рік. За декілька днів після того, як була зроблена ця світлина, в їхній родині сталася трагедія - маленька дівчинка втратила маму і тата, а її бабуся - рідну доньку та зятя.

Ельвіра з усіх сил намагалася замінити Натусі її найрідніших у світі людей. Але іноді дівчинка все ж відчувала прогалину, яку не могла заповнити навіть безмежна любов її бабусі. 

Про причини загибелі батьків та й про події того дня Ельвіра ніколи не розповідала онучці. Вона не любила цієї теми і на прямі запитання завжди давала неоднозначні відповіді. Тож Натусі залишалося жити здогадками та домислами.

Єдине, що знала вона - її мати була доброю чарівницею. Батько - звичайним учителем у школі. Викладав історію та мріяв побачити увесь світ. Не судилося… Та все ж доньці свою мандрівну натуру передав. Натусі ніколи не сиділося на місці. Увесь час хотілося мандрувати. Що вона й робила, використовуючи їхню чарівну пральну машинку. Однак, бабуся ніколи не була в захваті від таких подорожей, адже у майбутнє вони не заглядали, а у минулому можна було зробити щось, що змінило б хід історії. А це було вкрай небезпечно!

Та то таке… Натуся вже майже не підходить до машинки. Як кажуть, від гріха подалі. Щоб спокуси не було. Дівчинка зітхнула і закрила сімейний альбом. Гортати сторінки далі не було настрою. Та з нього раптом вилетів папірець. 

- Дивно, - мовила сама до себе Натуся. - Не пам’ятаю, що бачила його раніше. Вона підняла цей пожовклий клаптик паперу, на якому було написано: “Відповіді у шафі. Постукай і тобі відчинять”.