Розділ 27. Що ж насправді сталося?

І дійсно, як же врятувалися наші чарівниці з льодяної пастки, розставленої запеклою ворогинею? Все дуже просто.

Поки бабуся відвертала увагу Феонілиної доньки, Натуся у ковдрі-невидимці намагалася відшукати свою копію. Наталка була схована за однією зі скель. Дівчинка зі зв’язаними руками та ногами, спала, очевидно перебуваючи під якимось закляттям Амелії. Натуся доторкнулася до рук полонянки – вони були холодними як лід. Довелося діяти швидко. В будь-який момент зла чаклунка могла знайти їх і тоді усім було б непереливки.

Вона дістала з наплічника ще одну куртку для Наталки, начакловану бабусею раніше, розв’язала її та одягла. Однак, розбудити дівчинку ніяк не вдавалося. Тоді Натуся згадала, що бабуся веліла взяти у подорож термос з відваром з трав. Вона напоїла Наталку цим трав’яним чаєм і та повільно відкрила очі. 

Зрадівши, що її врятували, дівчинка хотіла було подякувати своїй названій сестричці, але Натуся закрила їй рота рукою.

– Тс-с-с, – прошепотіла вона. – Амелія ще поряд. Треба забиратися звідси. 

Наталка кивнула. Ледве стримуючи втому й голод, вона з надлюдським зусиллям підвелася на ноги, а подруга швидко сховала її під свою ковдру. Тепер дівчаток не міг побачити ніхто.

Коли вони вийшли з-за скелі, то побачили, що бабуся у замерзлому озері.

– Попалася! – голосно засміялася Амелія. Її сміх відлунням відбився від стін дев’ятого кола та розбудив Володаря Пекла.

– Треба рятувати бабусю, – прошепотіла Натуся. Дівчатка почали тихенько пробиратися до озера.

– Хто це мені тут спати не дає?... – грізно мовив Володар Пекла.

— Вибач, Люциферчику, це я… – затремтіла чаклунка. – До мене просто гостя завітала. Не стрималась.

Поки Амелія розводила теревені з Люцифером, і не звертала уваги на Ельвіру, дівчата вже чаклували біля неї. Гарячий узвар, яким Натуся полила лід навколо бабусі, дав їй змогу вибратися з озера. Усі троє сховалися під ковдру-невидимку і пробиралися до виходу.

Завершивши розмову з Володарем Пітьми Амелія зрозуміла, що Ельвіри ніде немає. Перевіривши схованку, де тримала свою малу полонянку, чаклунка ще більше розлютилася, адже і тої не було на місці. 

Водночас чарівниці вже дісталися до воріт з дев’ятого кола. Пройшовши всередину, чарівниці на мить зупинилися. Бабуся швиденько наклала на льодяну арку заклинання невидимості. Тож коли Амелія підбігла туди, вирішивши слідувати за втікачками — ледь не знепритомніла. Проходу не було! Лише льодова стіна, холодна, рівна і байдужа. Ні шпарини, ні тіні від колишніх воріт.

Амелія стиснула кулаки і зі злістю вдарила по стіні. Ще і ще. Мороз кусав її шкіру, крижана крихта розліталась в різні боки, а її лють вже перетворилась на щось глибше — відчай.

Вона не могла стриматись. Закричала, заглушаючи навіть тихі стогони грішників, що дрімали у крижаному полоні. Її голос луною рознісся по дев’ятому колу:

— Ви ще поплатитесь! Чуєте мене?! ПОПЛАТИТЕСЯ ЗА ВСЕ!!! Ти, і твоя онучка! Ось побачите!

А поки роздратований галасом Люцифер запроторював Амелію у свою крижану в’язницю, Ельвіра та дві близнючки Натуся та Наталка вже йшли восьмим колом пекла, невидимі для оточуючих.

Феонілина ж донька в цей час сиділа у замерзлому озері й думала лише про одне – вибратися звідти і помститися чарівницям. 

Але, ці її мрії, скоріш за все, мріями і залишаться. Хоча, хто зна…