Розділ 15. Шекспірівські пристрасті

Шкільну п’єсу ставили за мотивами твору Вільяма Шекспіра «Ромео і Джульєтта». Звісно ж, вчителька зарубіжної літератури наполягла, щоб головною зіркою вистави стала Натуся, тобто Наталка, яка за неї вчилася. А от на роль її коханого напросився звісно Сашко Возинський, який тепер всюди слідував за дівчинкою та не давав нікому її ображати. Такий собі шкільний лицар.

Наталка сумлінно готувалася до свого виступу, акторський склад часто залишався на репетиції після уроків. А магічна родина навіть не підозрювала про це. І не дивина! У них і так стільки проблем останнім часом. Нова ворогиня, розслідування… Саме тому й існувала вона, точна копія Натусі, щоб уберегти її в разі чого від злих чар.

Але тепер у Наталки з’явився реальний шанс запалити й свою зірочку на п’єдесталі школи й вона не могла його проґавити. Крім того, їй дуже-дуже подобався Сашко, хоча вона нікому про це не зізнавалася. Ні однокласникам. Ні самому Сашкові. Ні тим паче Натусі, яка цю закоханість не поділяла.

І ось день Х настав. Вона у красивій сукні та зі зробленою бабусею зачіскою поки що за кулісами. На сцені вже стоять декорації. Її однокласники з видрукованими на аркушах текстами повторюють свої репліки. Зала поступово наповнюється батьками та родичами «акторів». У третьому ряду Наталка бачить бабусю та дідуся. Десь і Натуся має бути поряд, схована від інших ковдрою-невидимкою. Жюль з Герцогом вмостилися біля вікна. Усі проходять повз, їх не помічаючи. І лише вона може бачити своїх напівпрозорих друзів.

Наталка шумно зітхає. Це її зірковий час. Зараз вона не магічна копія юної чарівниці. Вона – Джульєтта Капулетті. Вона – героїня найромантичнішої трагедії. Вона – акторка шкільного театру. І нехай її ще зранку турбує якесь дивне передчуття чогось неминучого і не дуже хорошого, це – нічого. Просто перехвилювалася. Просто на ній велика відповідальність. Але вона втамує хвилювання і відіграє на усі сто.

Нарешті у залі запанувала тиша. Адже на сцені з’явилися «слуги» родин Монтеккі та Капулетті й почали сваритися між собою. Глядачам було кумедно спостерігати за непідробними емоціями акторів.

Коли «Ромео» розповідав про своє кохання до Розаліни, Наталка за кулісами хвилювалася за його монолог. Але його слова були такими проникними, що змусили дівоче серце забитися частіше:

«…Любов – це дим, що в'ється з уст зітханців,

очищена ж – вогонь в очах коханців.

А збурена – це сліз любовних море.

А ще любов – обачне божевілля,

гірка отрута й животворне зілля…»

Бал, на якому Ромео вперше побачив Джульєтту, теж був феєричним. Підібрана музика, маски, відповідне освітлення створювали відчуття святковості та таємничості. Наталка у своєму образі була прекрасна. Вона з таким почуттям розповідала про свою закоханість у сина Монтеккі, що у її щирість повірили усі, навіть скептично налаштована Натуся.

"З ненависті любов моя повстала,

побачила я рано, пізно взнала.

Предивно почалась любов моя,

що маю ворога любити я".

Виставу глядачі дивилися, затамувавши подих. Діти грали чудово. Адаптація п’єси Інесою Валеріївною, вчителькою зарубіжної літератури, була влучною та незатягнутою. Живі діалоги, непідробні емоції та переживання…

Коли «помирав» Меркуціо від смертельного поранення від Тібальдо, навіть у Річарда на очах виступили сльози. А Герцог навіть хотів покусати поганця і кинувся було до сцени, та Жюль його спинив, нагадавши, що все це лише гра.

Разом з тим, з кожним актом п’єси на сцені розгорталося все більше пристрастей. Джульєтта посварилася з батьком, який хотів її видати заміж за нелюбого Париса. Потім побігла просити поради в отця Лоренцо, який вмовляє її випити «сонне» зілля. Раптова «смерть» дівчини. Дуель Париса та Ромео, яка закінчилася перемогою останнього. Глядачі не відводили очей зі сцени й співпереживали усім героям. Особливо, коли Ромео відкрив пляшечку з отрутою та, випивши її, «помер». Джульєтта, прокинувшись від довгого сну, бачить бездиханного коханого поряд з нею і промовляє:

"Що? Склянка в милого мого в руці?

Отрута, бачу, смерть звела на нього.

Недобрий! Не лишив мені й краплини?

Я цілуватиму твої вуста —

ще, може, є на них отрути трохи,

щоб я умерла від цього бальзаму,

твої вуста ще теплі!"

Після цих слів Наталка припала вустами до Сашка, а його щічки вмить стали червоними.

«І куди це годиться?» – обурювалася Натуся, дивлячись на цю романтичну сцену. – «Однокласники мені потім не дадуть спокою. А цей що собі думає? Має бути блідим за сценарієм, а сам червоний як мак!»

Бабуся з лордом не поділяли думки онучки. Вони із захопленням дивилися на Наталчину гру і відчували за неї справжню гордість.

– Річарде, може залишимо її у себе після того, як розберемося з усіма нашими проблемами? – запитала Ельвіра чоловіка.

– Я теж хотів тобі це запропонувати. Я так собі думав…