Розділ 11. Секрети краси від Клеопатри

Бабуся з дідусем повернулися пізно ввечері. Обличчя були сумними від втоми й розчарування.

– Уявіть собі! – бабуся майже кипіла, емоційно махаючи руками. – У Раді Старійшин, серед архівістів найвищого рангу, ніхто – я повторюю, НІХТО! – не знає бодай крихти про родичів Феоніли! Усі тільки плечима знизують і бурмочуть щось про безлад в обліку...

Річард зітхнув і зняв капелюха, поклавши його на полицю біля дверей.

– Особиста справа чаклунки зникла, – мовив він тихо. – Просто зникла. З архіву Чарівників. А в ньому – усі згадки про походження, зв’язки, минуле… Абсолютно все! Тепер же скаладається враження, наче її ніколи й не було.

– Хтось замів сліди, – пробурмотіла собі під ніс Натуся. – І зробив це дуже професійно.

– І що тепер? Ми просто сядемо й будемо чекати? – не витримала вже Наталка, склавши руки на грудях.

Фофа, яка до того часу мирно собі чистила кігтики біля вікна, вигнула спинку, потяглася і м’яко сказала:

– Нам усім потрібен відпочинок. Відновити силу, ясність розуму. Інакше ми просто виснажимося емоційно. А це нашим ворогам лише на руку!

– А я знаю, хто нам допоможе відновитися! – раптом зраділа Ельвіра, і її очі заіскрилися давно забутим вогником пригод. – Дівчата, збирайтеся. Нас чекає СПА!

– СПА? – не зрозуміла Наталка. – У нашому містечку?

– У Стародавньому Єгипті, люба! – урочисто мовила бабуся. – Завітаємо до цариці, яка зналася на красі більше, ніж усі сучасні косметологи разом узяті. До Клеопатри!

– Не жартуєш? – очі Натусі спалахнули від захоплення.

– Звісно ж ні. Хто, як не вона, знає таємниці жіночої сили, спокою й чарівності? До того ж там можна буде обміркувати наш наступний крок.

– А ми з Жюлем та Герцогом тим часом навідаємося у стару оселю Феоніли, – підхопив Річард. – Якщо архіви мовчать, треба копати в самій суті. У її коріннях. Можливо, у тій хаті ще збереглися якісь натяки. Щось ми могли пропустити…

– Або хтось не хотів, щоб ми їх знайшли, – обережно додав Герцог.

Пральна машинка була вже налаштована: дату виставлено, і вже за мить чарівниці прибули у Стародавній Єгипет.

Сонце, немов розтоплене золото, зависло над стародавнім містом, що дрімало у своїй величі. За брамою розкинувся Олександрійський порт. Місто простягалося до самого обрію, обрамлене білосніжними колонами, різьбленими фасадами храмів та глиняними дахами простих осель. Тут стояла і Велика Олександрійська бібліотека – серце знань Стародавнього Світу. Її сувої ховали у собі мудрість попередніх епох, а стіни пам’ятали натхненні виступи філософів та ораторів.

По вулицях поважно ходили жерці у білих тогах, діти гралися пір’їнами фламінго, придворні нубійці вели леопардів на повідках, а в палацових садах співали рідкісні птахи.

І саме туди, крізь арку часу, ступили наші дівчата – Ельвіра, Натуся з Наталкою та Фофа. Одягнені вони були у легкі лляні туніки, щоб не відрізнятися від місцевих. Та все ж очі перехожих затримувалися на мандрівницях, ніби вони відчували, що ця чевірка точно не з їхнього часу. Інтуїція?

Клеопатра приймала їх у внутрішньому саду свого палацу. Вона сиділа на золотому кріслі, обрамлена вуаллю з найтоншого індійського шовку. На її шиї блищали смарагди, а очі сяяли не менше за коштовності.

– Ельвіро, люба! – вигукнула єгипетська красуня і легенько помахала бабусі рукою. – Ти нарешті знайшла час знову до мене завітати!

– Мила Клеопатро, мої вітання! – лагідно усміхнулася Ельвіра. – Ти ж знаєш, ці домашні клопоти… Немає часу на себе.

Гості підійшли ближче. Усі четверо, і навіть Фофа вмостилися біля чаші з виноградом.

– А це що за дивні створіння? – Клеопатра кивнула на двох дівчат, що стояли осторонь, затамувавши подих від захоплення.

– Моя онучка Натуся, її точна копія Наталка, а це наша домашня улюблениця – білочка Фофа, – пояснила бабуся, показуючи на руду тваринку.

– Приємно з Вами познайомитися, царице! – вклонилися усі троє цариці.

– Облиште ці церемонії. Для друзів я просто Клео, – з щирістю відмахнулася правителька.

– Як робота над книгою просувається? – поцікавилася Ельвіра, помітивши сувої на столику поруч із чашею для пиття.

– Зараз пишу розділ про засоби від випадіння волосся, – відповіла Клеопатра з усмішкою, пригладжуючи власні густі чорні коси. – Мій особистий рецепт – суміш червоної сірки, миш’яку та смоли дуба. Я так допомагала Цезарю боротися з облисінням… Але годі вже про роботу! Ви ж не для цього до мене завітали?

– Хочемо трішки розслабитися. Відновити сили, – тихо відповіла Наталка, зачарована пишнотою довкола.

– Тоді ви звернулися за адресою! – очі Клео спалахнули веселим вогником. – Фікаду! – гукнула вона служницю, що майже безшумно з’явилася з-за портьєри. – Набери чотири ванни для моїх гостей. Ефірні олії та все інше знаєш, де взяти, – звернулася цариця до неї ефіопською.