Розділ 11. Секрети краси від Клеопатри

Бабуся з дідусем повернулися пізно ввечері. Обличчя були сумними від втоми й розчарування.

— Уявіть собі! — бабуся майже кипіла, емоційно махаючи руками. — У Раді Старійшин, серед архівістів найвищого рангу, ніхто — я повторюю, НІХТО! — не знає бодай крихти про родичів Феоніли! Усі тільки плечима знизують і бурмочуть щось про безлад в обліку...

Річард зітхнув і зняв капелюха, поклавши його на полицю біля дверей.

— Особистий файл чаклунки зник, — мовив він тихо, наче боявся, що слова знову поріжуть його душу. — Просто зник. З архіву Чарівників. А в ньому — усі згадки про походження, зв’язки, минуле… усе! Тепер скаладається враження, наче її ніколи й не було.

— Хтось замів сліди, — пробурмотіла собі під ніс Натуся. — І зробив це дуже професійно.

— І що тепер? Ми просто сядемо й будемо чекати? — не витримала вже Наталка, склавши руки на грудях.

Фофа, яка до того часу мирно собі чистила кігтики біля вікна, вигнула спинку, потяглася і м’яко сказала:

— Нам усім потрібен відпочинок. Відновити силу, ясність розуму. Інакше ми просто виснажимося емоційно. А це нашим ворогам лише на руку!

— А я знаю, хто нам допоможе відновитися! — раптом зраділа Ельвіра, і її очі заіскрилися давно забутим вогником пригод. — Дівчата, збирайтеся. Нас чекає СПА!

— СПА? — не зрозуміла Наталка. — У нашому містечку?

— У Стародавньому Єгипті, люба! — урочисто мовила бабуся. — Завітаємо до цариці, яка зналася на красі більше, ніж усі сучасні косметологи разом узяті. До Клеопатри!

— Не жартуєш? — очі Натусі спалахнули від захоплення.

— Звісно ж ні. Хто, як не вона, знає таємниці жіночої сили, спокою й чарівності? До того ж там можна буде обміркувати наш наступний крок.

— А ми з Жюлем та Герцогом тим часом навідаємося у стару оселю Феоніли, — підхопив Річард. — Якщо архіви мовчать, треба копати в самій суті. У її коріннях. Можливо, у тій хаті ще збереглися якісь натяки. Щось ми могли пропустити…

— Або хтось не хотів, щоб ми їх знайшли, — обережно додав Герцог.

Пральна машинка була вже налаштована: дату виставлено, і вже за мить чарівниці прибули у Стародавній Єгипет.

У повітрі розносилися пахощі ладану й трояндової олії. Сонце, немов розтоплене золото, зависло над стародавнім містом, що дрімало у своїй величі. За брамою розкинувся Олександрійський порт — гомінкий, повний барв і життя. Шовк з Індії, срібло з Іспанії, виноград з Криту — усе це зливалося у яскраву симфонію барв і ароматів.

Місто простягалося до самого обрію, обрамлене білосніжними колонами, різьбленими фасадами храмів та глиняними дахами простих осель. Тут стояла і Велика Олександрійська бібліотека — серце знань Стародавнього Світу. Її сувої ховали у собі мудрість попередніх епох, а стіни пам’ятали натхненні виступи філософів та ораторів.

По вулицях поважно ходили жерці у білих тогах, діти гралися пір’їнами фламінго, а танцівниці з браслетами на щиколотках створювали атмосферу свята. Придворні нубійці вели леопардів на повідках, а в палацових садах співали рідкісні птахи.

І саме туди, крізь арку часу, ступили наші дівчата – Ельвіра, Натуся з Наталкою та Фофа. Їхній одяг — легкі лляні туніки, прикрашені символами стихій — плавно вписувався у місцеву естетику. Та все ж очі перехожих затримувалися на мандрівницях, ніби відчуваючи: вони не звідси. Не з цього часу.

Клеопатра приймала їх у внутрішньому саду свого палацу — місці, де шум води з фонтанів змішувався з ароматом лотоса, а повітря було прохолодне навіть у найбільшу спеку. Вона сиділа на золотому кріслі, обрамлена вуаллю з найтоншого індійського шовку. На її шиї блищали смарагди, а очі, сяяли не менше за коштовності.

– Ельвіро, люба! – її голос, мелодійний, як струмок у пустелі, озвався з глибини саду. Єгипетська красуня легенько помахала бабусі рукою. – Ти нарешті знайшла час знову до мене завітати!

– Мила Клеопатро, мої вітання! – лагідно усміхнулася Ельвіра. – Ти ж знаєш, ці домашні клопоти… Немає часу на себе.

Гості підійшли ближче. Усі четверо, і навіть Фофа вмостилися біля чаші з виноградом.

– А це що за дивні створіння? – Клеопатра кивнула на двох дівчат, що стояли осторонь, затамувавши подих від захоплення.

– Моя онучка Натуся, її точна копія Наталка, а це наша домашня улюблениця – білочка Фофа, – пояснила бабуся, показуючи на руду тваринку.

– Приємно з Вами познайомитися, царице! – вклонилися усі троє, синхронно, з дитячою урочистістю.

– Облиште ці церемонії. Для друзів я просто Клео, – з щирістю відмахнулася правителька.

– Як робота над книгою просувається? – поцікавилася Ельвіра, помітивши сувої на столику поруч із чашею для пиття.