Розділ 8. Ще одне послання від ворога

З самого ранку надворі дощило. Ельвіра з Річардом були викликані у Раду Старійшин. Наталка, як завжди пішла до школи, а Натуся з Фофою залишилися вдома.

– Що робити будемо? – запитала білочка, коли вони поснідали, а посуд вже почав самоочищуватися.

– Надвір я сьогодні ні ногою! – запевнила її дівчинка. – Таке мете! Хоч би Наталка нормально додому зі школи добралася!

– Та скільки тут йти? – махнула лапкою Фофа. – Тим паче, поки уроки закінчаться, може й дощити перестане.

– Твоя правда, – погодилася Натуся. – Ну то що, може партію у шахи?

– Залюбки!

Білочка залізла на диван, а чарівниця дістала з верхньої полички серванту красиву старовинну дерев’яну коробку.

– Тільки на цей раз я білими гратиму, – сказала вона і крутнула невеличкий замочок. Відразу ж з напіввідкритої коробки почали вилазити шахові фігурки: королі, ферзі, тури, офіцери, коні та пішаки. Всього 32 штуки. Усі вони про щось сперечалися. У кімнаті зчинився такий шум, що Натусі довелося усіх вгамовувати.

– Що це ви там не поділили, шановні? – обурено запитала вона у шахових фігур.

– Один з чорних пішаків вирішив перейти до білих! – гнівно мовив чорний офіцер. – І як це називається?

– Просто він хоче бути у переможній команді, – зарозуміло відповів білий ферзь.

– Але це проти правил гри! – обурювалася чорна тура.

– Можна один раз і не за правилами пограти, – вступив у розмову білий король.

– І для чого ж тоді вони придумані, ці правила? – сказав, як відрізав, чорний король.

Серед усього цього гамору раптом почувся інший звук, схожий на свист вітру. Натуся відчула холодний потік повітря, що йшов з бабусиної спальні.

– Так, ану тихо всі! – скомандувала дівчинка. – Треба дещо перевірити. Фофо, за мною!

Білочка зіскочила з дивану, залишивши шахові фігури самим вирішувати суперечку, і побігла за маленькою чарівницею. Коли вони зайшли до кімнати, то не могли повірити власним очам.

На фотошпалерах з їхнім садом, де завжди була вічна весна, тепер все було білим. Ба, більше: зі стіни навалило стільки снігу, що не видно було навіть бабусиного ліжка – самі кучугури.

– А це ще що таке? – першою порушила мовчанку Натуся.

– Вперше таке бачу, – відповіла Фофа. У нашому саду ніколи не буває зими. Він зачарований!

– Здається, я щось бачу там, вдалині, – дівчинка показала пальцем кудись вглиб фотошпалер. – Ходімо, подивимось!

– Куртку хоч накинь, холодно ж! – порадила білочка. – Бабуся мене приб’є, якщо ти захворієш!

Накинувши на себе верхній одяг, Натуся почала повільно пробиратися крізь сніг. Фофа була спритнішою, тому в сад попала першою. На одному з дерев вони помітили червоний шалик. А на ньому білими нитками було вишито чергове послання: «Невже ви й досі думаєте, що в безпеці? Начувайтеся!»

Потрібно було терміново скликати чергову сімейну нараду!