Розділ 3. Неприємна розмова

– І що це тут таке відбувається?! – запитала бабуся, прискіпливо оглядаючи кімнату.

– Та ось… Вирішила кіно подивитися...

– З вибором жанру трішки помилилася, – підморгнувши, пожартував лорд.

– Річарде, ну ти це бачив? – Ельвіра звернулася до чоловіка. – І після цього ти скажеш, що я не мала рації, повернувшись додому на декілька днів раніше?

– Мовчу, мовчу, кохана… – йому найменше хотілося зараз сперечатися. Ситуація дійсно була критичною. І хтозна, що могло б статися, якби його дружина не відчула потреби повернутися завчасно.

– А ти куди дивилася? – звернулася бабуся до Фофи, яка зайшла до кімнати з шваброю, готова до роботи.

– Та я ж ненадовго в сад відійшла… Якби я… Та щоб… – у білочки бракувало слів.

– Вичерпна відповідь, – похитала головою бабуся. – Будете обидві покарані.

— З усім погоджуюся, — зітхнула Натуся, опустивши очі. — Проте… спочатку маємо вам ще дещо розповісти. Поки остаточно не сіли під домашній арешт до кінця літа.

Ельвіра і Річард перезирнулися — на їхніх обличчях читалося: «Ще щось?!»

І тоді дівчинка та білочка наперебій почали розповідати про те, що сталося за відсутності молодят. Згадалося все. І дивна погроза на дзеркалі у ванній, написана червоною бабусиною помадою: «Невже ви думаєте, що це вам зійде з рук?». І величезний нахабний кіт на кухні, який вмів говорити. Розповідь ця супроводжувалася емоційним жестикулюванням. Ельвіра слухала мовчки, стискаючи пальцями шкіру на підборідді, намагаючись не пропустити жодної деталі.

— Думаю, нам хтось хоче помститись, — заговорив нарешті Річард, обережно, обираючи кожне слово, — можливо, за  Феонілу. Або за Домініка. А може… ти ще комусь дорогу перейшла, кохана?

Ельвіра повільно повернула до нього голову.

— Уявлення не маю! — зізналася вона з гіркою посмішкою. — Але хто б це не був — він серйозний супротивник. І ми всі в небезпеці.

У кімнаті знову запанувала тиша.

— Спочатку розробимо план дій, — нарешті зітхнула бабуся. — А покарання… почекають.

Усі четверо сіли за великий стіл у вітальні, аби спільно продумати стратегію оборони. Почали зі складання списку можливих ворогів. На жаль, він вийшов… занадто довгим.

Добрі чарівники, як виявилось, у ході свого життя ламають не одну темну схему, руйнують не одну змову — і тому рано чи пізно отримують з десяток-другий недоброзичливців. Особливо, якщо ти — могутня чарівниця та одна зі Старійшин.

— Але все одно… — бурмотіла вона, переглядаючи список ворогів, — хтось має бути пов’язаний з Феонілою. Або з Домініком. Це не просто помста. Це... попередження.

Після цієї дискусії стали розробляти план безпекових заходів, який складався лише з двох пунктів. Але яких!

Перший — захист. Магічний бар’єр навколо оселі було оновлено за найновішими канонами зіллєваріння та стародавньої алхімії. Кожне вікно, кожен куточок квартири тепер мав свій амулет. Та й Фофа сумлінно несла варту, обходячи кімнати й уважно аналізуючи кожен невідомий запах.

А другий пункт плану — конспірація. Оскільки перебування Натусі в людних місцях стало надто ризикованим, було ухвалено нестандартне рішення — створити її чарівну копію, а саму дівчинку заховати від людських очей.

А що з цього вийшло, читайте далі!