Розділ 2. Кіно та й годі

До повернення бабусі та новоспеченого дідуся залишалося всього кілька днів, і будинок знову огорнула тиха, знайома буденність. Хоч інцидент із загадковим котом залишив по собі тривожний осад, вони з Фофою мовчки вирішили поки що не повертатися до тієї теми. Мовби негласно домовилися: поки бабусі нема — ніяких драм.

Дні знову стали спокійними, навіть затишними. Натуся гуляла з подругами, ходила купатися на річку, ловила метеликів і розповідала небилиці, які вигадувала на ходу. Не забувала дівчинка і про практику магічних заклинань — звісно, в межах дозволеного.

Щодня вони з Фофою, як і завжди, прямували до магічного саду. Там вони поливали квіти, наспівували мелодії, доглядали за кущами, і ретельно витирали магічний пил з чарівних меблів.

Про мандрівки в часі Натуся тепер навіть і не згадувала. Той досвід був… занадто ризикованим. Та й випробовувати бабусине терпіння більше не хотілося. Пригод, здається, вистачало й без подорожей крізь століття: дивне послання на дзеркалі, зухвалий чорний кіт…

З усім цим ще треба було розбиратися. Але не зараз. Зараз краще подивитися щось по телевізору. Щось таке, чого б бабуся не дозволила дивитися. Як щодо фільму жахів?? Чудово. Що ж таке переглянути??

Вибір упав на екранізацію книги Стівена Кінга — «Імла». У Натусі від однієї лише згадки цієї назви шкірою пробігли мурашки, проте цікавість виявилася сильнішою за обережність.

Дівчинка озирнулася — в хаті було тихо. Фофа влаштувалася в магічному саду з новим детективним романом. Значить, є трохи часу побути неслухняною.

Натуся вмостилася на дивані, поставила перед собою миску з ванільно-шоколадним морозивом і прикрутила звук на телевізорі — щоб ніхто, навіть одна дуже уважна білочка з гарним слухом, не здогадався про її «злочин».

Фільм починався невинно. Невеличке містечко. Супермаркет. Буревій. Поступово туман огорнув все довкола. Та коли одного з відвідувачів поглинула імла, і він закричав так, ніби з нього виривали душу, у дівчинки болісно стиснулося серце. Вона вже потяглася, щоб перемкнути, але... хіба ж її злякає якась вигадана страшилка!

Ні, вона доросла. Ну, майже…

Але невдовзі, коли з тієї ж імли з’явилися щупальця — чорні, з блискучими кігтями, — і почали шматувати героя фільму, Натусина рішучість раптом кудись зникла. Вона простягнула руку до пульта. 

Та вона й торкнутися кнопки “Вимкнути” не встигла, як із темного туману на екрані раптом вихопилося справжнє щупальце. Воно швиргонуло пульт убік — і світ у кімнаті змінився в одну мить. Фільм оживав прямо перед Натусиними очима.

Імла потекла крізь екран, огорнула кутки кімнати, наповнюючи її холодом. Гігантські мухи з крижаними очима залопотіли крилами під стелею. Щось із кігтями подерлося по шторах, залишаючи рвані дірки. Павукоподібні істоти повзли по килиму, цокаючи лапками, а в повітрі вже ширяли крилаті монстри, схожі на птеродактилів.

Натуся заклякла. Вона відчайдушно намагалася згадати хоч одне сильне заклинання, хоч щось, що могло б її врятувати. Її пальці світилися слабким магічним сяйвом, але сила виявилась недостатньою. Тоді чарівниця почала відбиватися, махаючи подушкою з дивану, але що більше рухалась — то більше створінь виповзало з екрана.

Відчай охопив її. «Невже моє життя закінчиться ось так – розірване на клапті вигаданими монстрами з телевізора?» — промайнула думка. Вона впала навколішки, накривши голову руками, намагаючись сховатися від усього світу.

І раптом — тиша.
Така різка й несподівана, що аж задзвеніло у вухах.
Крики створінь стихли. Крильця велетенських мух більше не гули й не билися об стелю. Навіть вітер, що ще мить тому грався з фіранками, раптово зник, наче його й не було.

Натуся повільно підвела голову — й завмерла.
Просто перед нею стояла бабуся. Її капелюх був трохи перекошений, а з подолу халата стікала зелена, липка рідина — схоже, це були рештки непроханих гостей із фільму.
Очі бабусі палали гнівом.

Позаду неї стояв Річард. Стриманий, але явно стривожений, він тримав у руках той самий пульт, який щойно лежав біля телевізора. І тихо хитав головою.

На задньому плані Фофа мовчки вигулькнула з магічного саду, побачила зелену жижу на підлозі та знесилену Натусю — і, не кажучи ні слова, почала шукати швабру.