Розділ 1. Самі вдома

Натуся з Фофою стояли у ванній кімнаті та дивилися на дивний напис на дзеркалі.

– Як думаєш, хто це зробив? – дівчинка першою порушила тишу.

– Не знаю, але мені це дуже не подобається. Потрібно буде в усьому розібратися. Може бабусі варто зателефонувати?

– Вони ж з Річардом на Азорських островах. Не хочу їхній відпочинок псувати. Це все зачекає.

– А тебе не турбує, що хтось заліз у нашу оселю? – запитала білочка. – Тут же скрізь магічний захист стоїть.

– Хто б це не був, але на магії знається безсумнівно, – погодилася Натуся. – Все ж, не варто нам поспішати з висновками. Бабусю дочекаємось, а тоді вже й теорії змови будуватимемо.

– Мабуть, ти маєш рацію. Нехай закохані відпочинуть перед тим, як зіткнуться з новими проблемами та новим ворогом.

На тому й порішили. На два тижні вони забудуть про дивні погрози на дзеркалі, а поки житимуть звичним для них життям. Білочка буде дивитися наукові програми та читатиме розумні книги. Натуся буде гуляти з подружками – літо все ж таки! А ще практикуватиметься у дрібній магії, правда, під пильним наглядом Фофи.

Так, перший тиждень їхнього життя без бабусі пройшов доволі спокійно. Проте на початку другого стався неприємний інцидент. Надворі вже стемніло, а круглий місяць заглядав у віконце Натусиної кімнати. Проте дівчинка все ще не спала, переглядаючи стрічку новин у Фейсбуку. Білочка теж не поспішала вкладатися, хоча вже примостилася під бабусине ліжко, де знаходилося її спальне місце.

Раптом у кухні почувся шурхіт. Фофа насторожилася. Звук на кілька секунд стих.

– Ти нічого не чула? – запитала вона Натусю.

– Ні, а що?

– Нічого, то мені, мабуть, почулося…

Але на кухні знову зашурхотіли.

Натуся підхопилася з ліжка. Вона приклала вказівний палець до рота, взяла перше, що попалося під руку – настільну лампу – і попрямувала на звук. Фофа і собі прихопила дещо – бабусин капець. Так вони вдвох тихенько прокрадалися коридором. Тим часом шурхіт то з’являвся, то зникав, а потім і взагалі змінився на хрумкіт.

Чарівниці пришвидшили ходу, забігли на кухню та ввімкнули світло. На кухонній шафці сидів величезний чорний кіт та гриз рибу, яку дістав із холодильника. Кватирка вікна була відчинена, а теплий літній вітер колихав білі мереживні фіранки. Непроханий гість не припиняв їсти навіть тоді, коли побачив господинь дому. Навпаки, в його погляді читалася зневага та відсутність будь-якого страху.

– А ти ще звідки взявся? – брови Натусі самі піднялися вгору від такої зухвалості тварини.

– Ану забирайся звідси, розбійнику! – мовила Фофа і замахнулася на нього бабусиним капцем.

– А ти мені не вказуй що робити! – раптом заговорив кіт, відірвавшись від риби.

Від такої несподіванки слів забракло у обох господинь оселі дома. А дивний кіт, скориставшись паузою та сум’яттям дівчат, вискочив у відчинену кватирку. На шафці залишилася лежати лише риб’яча голова.

– Що це було? – порушила нарешті тишу Натуся.

– Не знаю, – відповіла білочка, – але все це мені дуже не подобається…