22. Остання спроба

Наші відважні герої стояли на дзвіниці собору Святого Марка. Саме тут Герцог унюхав свою хазяйку. Тут вона і була. З розтріпаним волоссям, божевільними очима та злою усмішкою.

Від землі їх відділяло сто метрів. Вітер шумів у вухах. Вечірня прохолода заставляла тіла час від часу здригатися.

– Вітаю, вітаю, чесне панство! – театрально мовила Феоніла. – Ми вже вас зачекалися. Так і знала, що мій пес мене зрадить! Невдячна тварина. Та у цьому і полягала частина плану! Ви, навіть, трохи забарилися. Шоу мало початися о дев’ятій. Та бачу, що доведеться відкласти головний номер фестивалю ще на деякий час. А де це Ваша Фофа поділася?

– Занедужала, – відповіла Натуся і маленькі ледь помітні грайливі вогники заграли у її очах. – Пошуки бабусі зовсім нас знесилили.

– Розумію… – недовірливо мовила Феоніла й оглянулася довкола. – Хоча важко собі уявити вірнішу домашню тваринку, ніж вона. Он мій Герцог зрадив мене при першій же нагоді.

– Я завжди хотів бути на боці правди, – гордо відповів пес. – А це не твій бік! Ти завжди мене зневажала. То чому ти очікуєш від мене вірності?

– Ого, як ми заговорили! – здивовано мовила чарівниця. – Ну нічого, ти ще поплатишся за свою зраду!

– Досить вже, Феоніло, – вступив у розмову лорд, – ми тут з Натусею не для того, щоб слухати твої розповіді про вірність та помсту. Ми тут, щоб дізнатися, де Ельвіра і що ти з нею зробила!

– А ми що кудись поспішаємо? – іронічно зауважила стара. – Вмощуйтесь зручніше, мені є що вам розповісти.

Натуся, Річард та Герцог слухняно сіли і вже вдруге приготувалися слухати про нещасну любов до Домініка, зраду, викрадення та помсту.

У цей час Жюль та Фофа під ковдрою-невидимкою прокралися в те місце, де Феоніла ховала бабусю та її колишнього бойфренда. Вона вивільнила руки своєї господарки, дала їй протиотруту від злих чар. Привид зайняв її місце біля усе ще непритомного Домініка, натягнувши бабусину накидку та зачаївся. Фофа забрала хазяйку під свою ковдру і вони причаїлися за спинами Натусі та лорда. Білочка злегка смикнула Герцога за його невеличкий хвіст, що було для всіх сигналом.

– Отож і я робила все повільно і зважено, – натхненно продовжувала свою розповідь Феоніла. – Спочатку розпилила у хаті сонне зілля, потім зв’язала їх і залишила там.

– А потім ти, стара карга, повернулася до себе, зібрала необхідні речі, наказала Герцогові не допомагати у пошуках, хоча і знала, що він тебе не послухає! – збираючи усю свою злість, мовила Натуся. – У нього ж занадто добре серце, чи не так?

– Що таке? Що відбувається? – спантеличено залепетала Феоніла. – Звідки ви знаєте, що я скажу?

– Інтуїція, – зіронізувала дівчинка.

– Диви, яка мала нечемна! Ельвіра тебе зовсім не виховала! І вже не виховає!

З цими словами вона помахом руки зняла ковдру-невидимку зі своїх заручників.

– Сюрприз! А ось і ця горе-парочка! – гнівно мовила Феоніла. – Спочатку я все ж думала залишити Домініка в живих. Для себе. Та потім зрозуміла, що його любов до Ельвіри нікуди не подінеться. А тоді, навіщо він мені такий потрібен? Тому їхні життя обірвуться разом.

– Ти не посмієш зробити моїй бабусі нічого поганого! – театрально крикнула Натуся. – Я тобі не дозволю!

– Та що ти зможеш зробити проти моєї магії, дитино? – засміялася чарівниця.

– Може вона сама і не зможе, – зауважив лорд, – та я їй допоможу!

– Це буде марна спроба. І ось чому! Цей купол – зачарований. Добрі сили тут не діють! Невже ви думали, що я ризикну покликати вас сюди й не підстрахуюся?

– Що ти хочеш зробити з ними? – мовив лорд.

– А це вже найцікавіше! – усміхнулася чарівниця. – Чи чули ви про чудову традицію Венеційського фестивалю, яка називається «політ янгола»?

– Це коли з купола базиліки Святого Марка просто в юрбу на площі спускається «янгол», а насправді запрошена відома особистість?

– Саме так, – задоволено заплескала у долоні Феоніла. Але цьогоріч ми трішки змінимо традицію. Тепер спускатимуться два янголи.

Вона махнула рукою і двоє зв’язаних відокремилися одне від одного і піднялися у повітря. Натовп помітив два силуети у повітрі й почав аплодувати.

– Ха-ха-ха! – злісно засміялася чарівниця. – Вони ще не знають головної особливості цього «польоту». Жодних страхувальних тросів!

Вона ще раз змахнула рукою і двоє бранців полетіли вниз.

– Ось і все, – злісно засміялася Феоніла, – як кажуть, фініт а ля комедія!

– Та невже? – повела бровою Натуся. – Фофа, бабусю, виходьте!

Ковдра-невидимка упала на землю. Перед злою чарівницею стояла її суперниця. Жива та неушкоджена. Річард кинувся до своєї коханої, яка вже через декілька секунд була в його міцних обіймах.

– Що? Як? Не може цього бути? – обурено тупотіла ногами Феоніла. – Ти ж повинна була щойно загинути!! Ти ж та-а-ам!

З цими словами вона глянула вниз. З натовпу, що обступив «янголів», скинувши накидку, повільно підіймався привид.

– А ось і я! Не очікувала, стара відьмо! – посміхаючись, мовив Жюль.