19. Відважна п’ятірка у Венеції

Жюль і Річард стояли на площі Сан-Марко й озиралися. Тисячі людей у яскравих масках ходили довкола них.

– Ми дуже виділяємося серед натовпу, – зауважив письменник. – Нам також потрібно прикрити обличчя. Бач, як на нас дивляться!

– Дивляться, скоріш за все, на мене! – посміхнувся лорд. – І то, лише тому, що я розмовляю сам із собою. Тебе ж не видно, ти – ПРИВИД!

– От не думав, що ти акцентуватимеш на цьому увагу, – образився Жюль.

– Вибач, я не хотів задіти твою вразливу творчу душу, – винувато відповів Річард. – Ти маєш рацію, обличчя наші потрібно заховати під масками. Адже Домінік може нас помітити, і тоді я можу забути про Ельвіру назавжди.

– Не хвилюйся, друже, – вже радісніше мовив привид, – ми знайдемо твою кохану і я ще потанцюю на вашому весіллі.

На площі гомін дедалі посилювався. Вуличні артисти показували свої перформанси, глядачі їм аплодували. Веселий гомін, дружні розмови у кав’ярнях та ресторанчиках – все це створювало ілюзію чогось нереального. Лорд купив звичайнісіньку білу маску у вуличного торговця і вони з Жюлем пішли до моста Зітхань. Стоячи на цьому улюбленому місці туристів і спостерігаючи за закоханими парами, що цілувалися на ньому, він глибоко зітхнув. Лише пів року тому вони з Ельвірою теж були тут щасливі. А зараз його кохана не була з ним. Її викрали. Забрали від нього. А він не зашкодив цьому. І зараз у розпачі, не маючи жодної ідеї, де її шукати.

Раптом на гондолі, що пропливала під мостом, він почув знайомі голоси.

– Натусю, обережно, не перехиляйся через борт. Ти ж упадеш!

– Фофо, я ж оглядаю місцевість. Та й маска ця незручна! Я у ній майже нічого не бачу!

– Фофа має рацію! Надворі темно, вода – теж темна. Пірнеш – ніхто не знайде!

– Герцоге, і ти туди ж! Досить вже мене опікати! Як ви не зрозумієте, Я ВЖЕ ДОРОСЛА!

Річард, упізнавши своїх друзів, замахав їм із мосту.

– Натусю, Фофо! Ми тут!!!

Жюль і собі замахав руками. Але ніхто, окрім наших героїнь, його не помітив.

– Річарде! Жюлю! Як ви тут опинилися? – здивовано мовила Натуся. – Чекайте нас там. Ми зараз пришвартуємося.

Через декілька хвилин усі вже радісно обіймалися і вітали нового члена пошукової команди – Герцога.

– То як ви тут опинилися? – трішки згодом повторила своє питання дівчинка.

Лорд розповів про їхню знахідку у лісі. Дівчата і собі поділилися усією зібраною інформацією.

– Ой, щось мені підказує, що Домінік – не головний поганець у цій історії, – припустив Жюль.

– Усе може бути! – погодилися інші.

– Наразі нам потрібно знайти Феонілу! – зауважила Фофа і повернулася до Герцога. – Як думаєш, друже, зможеш її унюхати?

Пес ствердно замахав головою.

– Тоді чого ж ми чекаємо! Гайда на пошуки!