18. Ще одна підказка

Тим часом у Карпатах під зоряним небом розгорталася інша розмова.

– Ми маємо записку, яку Домінік залишив у лісі на наших фотошпалерах, – промовила Натуся, з ледь прихованою надією в голосі. – Можеш за запахом взяти слід?

Герцог підвів важку голову.

– Зачекайте… То бабусю викрав Домінік?? – здивовано пробурмотів він.

– Ми більш ніж впевнені в цьому! – підтвердила Фофа, підійшовши ближче.

Пес нервово відвернув морду.

– Ой, не подобається мені все це, дівчата…

– Ти щось знаєш? – з надією перепитала Натуся.

– Річ у тім… – Герцог зробив паузу, підшуковуючи слова, – що вчора Домінік був тут, у нас. Вони з хазяйкою сперечалися. На підвищених тонах… Я думав, то знову їхні старі сварки. Але схоже, що це зовсім не було про «давнє».

– Давнє? – перепитала Фофа.

– Так. У Феоніли з Домініком колись були романтичні стосунки, – Герцог зітхнув. – Давно, коли вони були ще молодими й амбітними… Двоє закоханих чарівників. Вона жила ним. А він... він просто дозволяв себе любити. 

– Дуже схоже на Домініка, – буркнула Натуся. – Цей егоїст ніколи мені не подобався…

– Одного дня, – продовжив пес, – він прийшов і сказав, що мусить поїхати до Італії. Мовляв, термінові магічні справи. Феоніла то його відпустила. Але щось її тривожило. І вона вирішила прослідкувати за ним.

– Відчуваю, що Домінік не все розповідав своїй дівчині… – припустила Натуся, вдивляючись у нічне небо.

– І справді, – зітхнув Герцог. – У нього була інша. Гарна, мудра, світла жінка. Саме до неї він мчав в Італію. І ці зустрічі були зовсім не робочими.

– Ця незнайомка була Ельвірою… – підсумувала Натуся.

– Так, – підтвердив пес. – Вона з’явилась у його житті несподівано. Домінік закохався по самі вуха. Але Ельвіра не квапилась віддавати йому серце. Вона була білою чаклункою, а він – темним магом. Вона відчувала, що за його чарами ховається щось нещире. І, мабуть, вона знала, що не була в його житті єдиною.

– А що ж Феоніла? – запитала Фофа. – Вона ж бабусина подруга.

– На той момент вони не дружили. Моя хазяйка нічого не сказала Домінікові. Вона вирішила зробити все по-хитрому. Заприятелювала з Ельвірою, і потихеньку почала налаштовувати її проти чарівника. Він же ні про що не здогадувався і думав, що Феоніла все ще вірить у його побрехеньки. Розповіді моєї хазяйки остаточно переконали вашу бабусю в тому, що її обранець – не той, хто їй потрібен, і Ельвіра розірвала з ним будь-які стосунки. Феоніла сподівалася, що після цього коханий буде належати лише їй, та сталося не так, як гадалося. Домінік зрозумів, що спільне життя з моєю господинею не принесе йому щастя і розлучився з нею. А потім і зовсім з глузду з’їхав, викрадаючи чужих наречених.

– Так от чому бабуся так негативно ставилася до колишнього кавалера… – задумливо мовила Натуся. – Тепер все стало на свої місця… А мені ж нічого не розповідала…

– А що, як Феоніла так і не пробачила своїй «подрузі»? Що, як за викраденням стоїть саме вона??? – зауважила Фофа.

– Все може бути… – погодився Герцог. – Давайте сюди записку, яку ви знайшли.

Натуся віддала шматочок паперу. Пес його обнюхав. 

– Тут відчувається рука не лише Домініка, – засумнівався він. – Я свою хазяйку більше чую.

Він повернув папірець і пішов за запахом до хатини. Натуся із Фофою заспішили за ним. Пес увійшов у передпокій, та запах вів його до спальні господарки. На столику біля ліжка лежав блокнот і ручка. З нього було вирвано листок.

– Дайте ще раз глянути на записку? – попрохав Герцог.

Натуся подала йому білий клаптик. Це був той самий папір, що й у блокноті Феоніли.

– То це вона написала ту записку?? – здивовано мовила білочка.

– Скоріш за все, – погодився пес. – Зачекайте, я ще щось чую. 

Він заліз під ліжко і виліз звідти з віялом у зубах. Фофа розкрила його і друзі побачили на тканині сцени карнавалу і надпис «Венеція», вигравіюваний на ручці.

– Я, мабуть, здогадуюся, де наша бабуся… – тихо мовила Натуся.

– Я також, – погодилася білочка, – схоже, що наша наступна зупинка – Італія!

Тепер точно вирушаємо у Венецію!!