18. Ще одна підказка

– Ми маємо записку, яку залишив Домінік у лісі на наших фотошпалерах, – продовжила Натуся. – Можеш за запахом взяти слід?

– Зачекайте… То бабусю викрав Домінік??

– Ми більш ніж упевнені в цьому! – підтвердила Фофа.

– Ой, не подобається мені все це, дівчата… – замотав головою Герцог.

– Ти щось знаєш?

– Річ у тім, що вчора Домінік був тут, вони з хазяйкою про щось сперечалися. Я подумав, що це давнє. Але виявляється, що ні!

– Давнє?

– У Феоніли з Домініком колись були романтичні стосунки.

– Ми здогадувалися! Але що тобі відомо?

– Це було дуже давно… Двоє молодих закоханих чарівників. Моя хазяйка обожнювала свого обранця. Він же, на мою думку, не був настільки закоханим, радше дозволяв себе любити.

– Дуже схоже на Домініка. Цей егоїст ніколи мені не подобався…

– Так от, – продовжив Герцог, – одного дня він завітав до нас із новиною, що йому треба відлучитися до Італії, ніби то якісь невідкладні магічні справи. Феоніла відпустила коханого, але все ж вирішила прослідкувати за ним.

– Відчуваю, що Домінік не все розповідав своїй дівчині… – припустила Натуся.

– Так… – зітхнув пес, – у нього з’явилася нова пасія. Красива, витончена, розумна. З нею він і зустрічався в Італії.

– І ти знаєш, хто була ця незнайомка?

– Ельвіра…

– Моя бабуся?? – Натуся аж присіла від здивування.

– Так, Домінік закохався по вуха. Проте Ельвіра не спішила відповідати взаємністю. Він був чорним магом, а вона – білим. Крім того, вона, мабуть, здогадувалася, що у нього хтось є.

– А що ж Феоніла? – запитала Фофа. Вона й досі не могла повірити у щойно почуте. – Вона ж бабусина подруга.

– На той момент вони не дружили. Моя хазяйка нічого не сказала Домінікові. Вона вирішила зробити все по-хитрому. Заприятелювала з Ельвірою, і потихеньку почала налаштовувати її проти чарівника. Він же ні про що не здогадувався і думав, що Феоніла все ще вірить у його побрехеньки. Розповіді моєї хазяйки остаточно переконали вашу бабусю в тому, що її обранець – не той, хто їй потрібен, і Ельвіра розірвала з ним будь-які відносини. Феоніла сподівалася, що після цього коханий буде належати лише їй, та сталося не так, як гадалося. Домінік зрозумів, що жодні стосунки не принесуть йому щастя і розстався з моєю хазяйкою. А потім і зовсім з глузду з’їхав, викрадаючи чужих наречених. Але ви його вчасно зупинили.

– Так от чому бабуся так негативно ставилася до колишнього кавалера… – задумливо мовила Натуся. – Тепер все стало на свої місця…

– А що, якщо Феоніла так і не пробачила своїй «подрузі»? Що, якщо за викраденням стоїть саме вона??? – зауважила Фофа.

– Все може бути… – погодився Герцог. – Давайте сюди записку, що ви знайшли.

Натуся віддала шматочок паперу. Пес його обнюхав.

– Не схоже це на Домініка, – засумнівався він. – Я свою хазяйку більше чую.

Він повернув папірець і пішов за запахом до хатини. Натуся із Фофою заспішили за ним. Пес увійшов у передпокій, та запах вів його до спальні господарки. На столику біля ліжка лежав блокнот і ручка. З нього було вирвано листок.

– Дайте ще раз глянути на записку? – попрохав Герцог.

Натуся подала йому білий клаптик. Це був той самий папір, що й у блокноті Феоніли.

– То це вона написала ту записку?? – здивовано мовила білочка.

– Скоріш за все, – погодився пес. – Зачекайте, я ще щось чую.

Він заліз під ліжко і виліз звідки з віялом у зубах. Фофа розкрила його і друзі побачили на тканині сцени карнавалу і надпис «Венеція», вигравіюваний на ручці.

– Я, мабуть, здогадуються, де наша бабуся… – тихо мовила Натуся.

– Я також, – погодилася білочка, – схоже, що наша наступна зупинка – Італія!