18. Ще одна підказка

Тим часом у Карпатах під зоряним небом, у тиші, яку порушувало лише далеке дзижчання цвіркунів, розгорталася інша розмова.

— Ми маємо записку, яку Домінік залишив у лісі на наших фотошпалерах, — промовила Натуся, з ледь прихованою надією в голосі. — Можеш за запахом взяти слід?

Герцог підвів важку голову. В очах — сумнів і тінь тривоги.

— Зачекайте… То бабусю викрав Домінік?? — здивування в його голосі звучало щиро.

— Ми більш ніж впевнені в цьому! — підтвердила Фофа, підійшовши ближче.

Пес нервово відвернув морду.

— Ой, не подобається мені все це, дівчата… — пробурмотів він.

— Ти щось знаєш? — голос Натусі напружено затремтів.

— Річ у тім… — Герцог зробив паузу, підшуковуючи слова, — що вчора Домінік був тут, у нас. Вони з хазяйкою сперечалися. На підвищених тонах… Я думав, то знову їхні старі сварки. Але схоже, що це зовсім не було про «давнє».

— Давнє? — здивовано перепитала Фофа.

— Так. У Феоніли з Домініком колись були романтичні стосунки, — Герцог зітхнув. — Давно, коли вони були ще молодими й амбітними… Двоє закоханих чарівників. Вона жила ним. А він... він просто дозволяв себе любити. 

— Дуже схоже на Домініка, — буркнула Натуся. — Цей егоїст ніколи мені не подобався…

— Одного дня, — продовжив пес, — він прийшов і сказав, що мусить поїхати до Італії. Мовляв, термінові магічні справи. Феоніла то його відпустила. Але щось її тривожило. І вона вирішила прослідкувати за ним.

— Відчуваю, що Домінік не все розповідав своїй дівчині… — припустила Натуся, вдивляючись у нічне небо.

— І справді, — зітхнув Герцог. — У нього була інша. Гарна, мудра, світла жінка. Саме до неї він мчав в Італію. І ці зустрічі були зовсім не робочими.

— І ти знаєш, хто була ця… незнайомка? — голос Натусі затремтів.

Герцог на мить замовк. Потім, здавалося, ще нижче схилив голову.

— Ельвіра… — промовив він тихо, майже пошепки.

— Моя бабуся?! — Натуся аж опустилася навпочіпки, її очі розширилися від здивування.

— Так, — підтвердив пес. — Вона з’явилась у його житті як світанок після темної ночі. Домінік закохався по самі вуха. Але Ельвіра… вона не квапилась віддавати йому серце. Вона була білою чаклункою, а він – темним магом. Вона відчувала, що за його чарами ховається щось тривожне, щось нещире. І, мабуть, вона знала, що не була в його житті єдиною.

– А що ж Феоніла? – запитала Фофа. Вона й досі не могла повірити у щойно почуте. – Вона ж бабусина подруга.

– На той момент вони не дружили. Моя хазяйка нічого не сказала Домінікові. Вона вирішила зробити все по-хитрому. Заприятелювала з Ельвірою, і потихеньку почала налаштовувати її проти чарівника. Він же ні про що не здогадувався і думав, що Феоніла все ще вірить у його побрехеньки. Розповіді моєї хазяйки остаточно переконали вашу бабусю в тому, що її обранець – не той, хто їй потрібен, і Ельвіра розірвала з ним будь-які стосунки. Феоніла сподівалася, що після цього коханий буде належати лише їй, та сталося не так, як гадалося. Домінік зрозумів, що спільне життя з моєю господинею не принесе йому щастя і розлучився з нею. А потім і зовсім з глузду з’їхав, викрадаючи чужих наречених. Але ви його вчасно зупинили.

– Так от чому бабуся так негативно ставилася до колишнього кавалера… – задумливо мовила Натуся. – Тепер все стало на свої місця…

– А що, якщо Феоніла так і не пробачила своїй «подрузі»? Що, якщо за викраденням стоїть саме вона??? – зауважила Фофа.

– Все може бути… – погодився Герцог. – Давайте сюди записку, яку ви знайшли.

Натуся віддала шматочок паперу. Пес його обнюхав. 

– Тут відчувається рука не лише Домініка, – засумнівався він. – Я свою хазяйку більше чую.

Він повернув папірець і пішов за запахом до хатини. Натуся із Фофою заспішили за ним. Пес увійшов у передпокій, та запах вів його до спальні господарки. На столику біля ліжка лежав блокнот і ручка. З нього було вирвано листок.

– Дайте ще раз глянути на записку? – попрохав Герцог.

Натуся подала йому білий клаптик. Це був той самий папір, що й у блокноті Феоніли.

– То це вона написала ту записку?? – здивовано мовила білочка.

– Скоріш за все, – погодився пес. – Зачекайте, я ще щось чую. 

Він заліз під ліжко і виліз звідки з віялом у зубах. Фофа розкрила його і друзі побачили на тканині сцени карнавалу і надпис «Венеція», вигравіюваний на ручці.

– Я, мабуть, здогадуюся, де наша бабуся… – тихо мовила Натуся.

– Я також, – погодилася білочка, – схоже, що наша наступна зупинка – Італія!