16. Герцог

Натуся з Фофою стояли за невисоким парканом біля нічим не помітної хатини на хуторі невеличкого села. Мальовнича панорама Карпат, що відкривалася перед їхніми очима, не могла не захоплювати. Свіже гірське повітря трішки сльозило очі, але легені тут дихали на повну. Сонце вже сідало і наші дівчата, відчуваючи холод, пригорталися одна до одної під ковдрою-невидимкою.

Сама хатина не здавалася якоюсь дивною, на перший погляд. Невеличка одноповерхова будівля з дерев’яними віконницями, доглянутий город, розмальовані квітами, на кшталт петриківського розпису, побілені стіни. Нічого тут не видавало її власниці – могутньої чарівниці Феоніли. І лише пес, що поважно ходив по двору, не вписувався у загальну картину цієї сільської ідилії.

Це був великий мастиф, зі світлою шерстю на усьому тілі окрім чорної морди. Розумні очі собаки видавали у ньому благородну натуру. Тому ім’я «Герцог» дуже йому личило.

– Це і є твій друг? – тихенько запитала Натуся у білочки, показуючи на пса.

– Так, це він, – прошепотіла Фофа. – Як я вже казала, знайде будь-кого!

– Тоді нумо до нього! – дівчинці не терпілося познайомитися з Герцогом.

– Та зачекай, потрібно переконатися, що Феоніли немає поблизу.

– Ми ж під ковдрою-невидимкою! Ще й вечоріє. Тут стає якось моторошно! Хочеться швидше повернутися додому, поки зовсім не стемніло!

– Ну добре, добре… – Фофа поспішати не полюбляла, тим паче у важливих справах, та вона і сама відчувала, що її маленька хазяйка має рацію.

Вони потихеньку прокрадалися вздовж паркану, доки не дійшли до собачої буди, перед входом в яку лежав її хазяїн.

– Герцог! – тихо позвала його Фофа.

Пес підвів голову, озирнувся навколо та, вирішивши, що йому почулося, знову влігся.

– Герцог! – трішки голосніше крикнула білочка. – Це я, Фофа.

– Фофа? – здивовано відповів той. – Я щось тебе не бачу! Ти де?

– Та тихіше ти! Хазяйка твоя почує!

– Її вдома немає. Вже години з дві. Ну де ти там?

Ковдра-невидимка впала на землю. Дві невеличкі постаті стояли тепер перед парканом.

– Чим зобов’язаний вашому візиту? – Герцог ввічливо поклонився гостям.

– Нам потрібна твоя допомога у пошуку нашої бабусі!

– Ой ні, дівчата! У цьому я вам допомогти не можу. Феоніла категорично заборонила мені використовувати свої пошукові здібності задля цієї мети. Вона, мабуть, знала, що ви попросите.

– Яка ж вона хитра та підступна, – не втрималася від коментаря Натуся. Її обурювала ця стара чарівниця. Вона знала більше, ніж говорила. А тепер і з Герцогом не дає співпрацювати.

– А Феоніла пояснила, чому забороняє тобі нам допомагати? – Фофа хотіла докопатися до правди.

– Вона й не зобов’язана, – сумно зітхнув пес. – Я всього-на-всього домашня тварина.

– А ось ми з бабусею вважаємо Фофу повноправним членом нашої родини і завжди прислухаємось до її порад, – дівчинка з любов’ю та вдячністю поглянула на свою улюбленицю.

– Ну добре, дівчата, – схвально кивнув Герцог. – Допоможу вам! Бачу ж, що ви у відчаї! Розповідайте, що потрібно робити?