15. Фофин план

Всі подивилися на білочку з повагою. Все ж таки розумна ця домашня улюблениця. Не дарма саме її бабуся вибрала на магічному ярмарку багато років тому.

– Розповідай, Фофо! – мовила Натуся і всі схвально закивали.

– У нас є ця записка, – порушила мовчанку Фофа, тримаючи аркуш у лапках, – вона написана Домініком. А отже, на ній точно мають залишитися його відбитки.

Річард скептично скривив губи.

– Ти ж не пропонуєш звернутися до поліції? – кинув він з легкою іронією.

– За кого Ви мене маєте? – обурено фиркнула білочка, сердито змахнувши пухнастим хвостом. 

– Вибач, вибач, – відразу знітився лорд. – Продовжуй, будь ласка.

– Так от, – поважно вимовила вона, – у мене є зв’язки з деякими… скажімо, чарівними домашніми улюбленцями видатних чарівників. Один із них – пес Герцог. Він володіє надзвичайним нюхом і здатен знайти будь-кого і будь-що, якщо має бодай крихту сліду.

– Це ж неймовірно! – вигукнув Жюль, ледь не підстрибнувши. – То чого ми чекаємо?

Фофа зітхнула і закотила очі.

– Чоловіки… – пробурмотіла вона, – все їм негайно. А дати закінчити думку – не пробували? Герцог – пес Феоніли.

Після її слів у кімнаті запала гнітюча тиша.

– Ой-ой-ой, – прошепотіла Натуся, – вона ж така…

– …не зовсім приємна особистість, – з неохотою визнав Річард. – І, м’яко кажучи, мене не надто шанує.

– Не лише Вас, – продовжила Фофа. – Вона взагалі нікого, крім себе, не шанує. А ще мені достоменно відомо, що у неї колись був роман з Домініком. І хоча вже минуло багато років, її самолюбство не пробачає Ельвірі того, що вона «вкрала» в неї чоловіка.

– Що ти маєш на увазі??? – здивовано промовили усі троє слухачів.

Фофа зітхнула, опустивши очі донизу, ніби зважувала: розповідати чи ні. Потім тихо, майже пошепки, заговорила:

– Це було багато років тому. Якось я прибирала в бабусиній спальні. Зазвичай я не чіпаю особистих речей, але того дня один із ящиків письмового столу залишився трішки відчиненим. Не знаю, чому, але я зазирнула всередину...

Вона знову зітхнула й опустила погляд, а потім обережно продовжила:

– Там лежала невелика коробочка, перев’язана сріблястою стрічкою. Усередині – купка листів, дуже ніжних, гарно написаних від руки. І всі вони були від Домініка. У кожному листі – освідчення в коханні, роздуми про долю, про біль самотності, про його сподівання. Одні – трепетні, інші – палкі й пристрасні. А в одному навіть йшлося про те, що він піде від Феоніли, якщо лише бабуся скаже одне слово. Зрозумівши, що це все занадто особисте, я повернула коробку на місце.

– Тобто… – обережно мовив Жюль. – Ельвіра і Домінік колись могли зустрічатися? За спиною у його тодішньої дівчини?

– Могли, – подумавши, сказала Фофа.

– І витівка з викраденням наречених – була лише спробою підставити нового коханого бабусі, – додала Натуся.

У кабінеті зависла тиша.

– У будь-якому разі, – мовив лорд після паузи, – не думаю, що Феоніла зараз на нашому боці й допоможе у пошуках «розлучниці» та свого колишнього.

– А якщо… якщо вона взагалі причетна до зникнення? – припустив Жюль, знизивши голос до шепоту.

Усіх вразили ці слова. І дійсно, а що якщо так і є?! 

Натусі з Фофою одразу пригадалося дивне ранкове спілкування з чарівницею. Можливо, їхня колишня знайома не така вже й невинна?

– Хай там як, – твердо мовила Натуся, – нам потрібна допомога Герцога. І зробити це потрібно так, щоб Феоніла не дізналася.

– І як ти це собі уявляєш? – здивувався Річард.

– Використаємо ковдру-невидимку, – з усмішкою відповіла дівчинка. – Але вона замала, тому підемо тільки ми з Фофою.

– А нам із Жюлем що робити? – поцікавився Лорд.

– Ви повертаєтесь у той темний ліс, – відповіла білочка, показуючи лапкою на фотошпалери. – Там точно щось ще є. Ми могли пропустити якусь деталь. Усе що завгодно.

– А якщо ми нічого не знайдемо, а вам не вдасться поговорити з Герцогом?

– Тоді переходимо до Плану Б, – серйозно мовила Фофа.

– А що за План Б? – обережно запитав Жюль.

Фофа опустила вуха і зітхнула.

– Поки що не маю жодного уявлення, – пробурмотіла вона сумно, – але щось підказує мені, що пригоди лише починаються…