14. Хто ж такий цей «Д»?

– Хто такий цей «Д», Річарде? – запитав Жюль. – Мені здається, ти знаєш. Та і в посланні…

– Знаю, – перебив його лорд. – «Д» – це Домінік.

– Звідки мені знайоме це ім’я? – задумливо мовила Натуся.

– Ти його добре знаєш, – сумно відповів чоловік. – Пам’ятаєш справу проти мене?

І Натуся згадала. 

– Точно! – плеснула вона себе по чолу. – Рік тому до Ради Старійшин надійшла справа про жахливі злочини, що траплялися в Англії вісімнадцятого століття. Тоді магічним чином почали зникати молоді жінки віком від двадцяти до тридцяти років. Усі вони були красунями та походили зі знатних родин. 

– Ще моторошнішим було те, що кожна з них зникала саме в день свого весілля, – додав Річард. – Нареченій не судилося вийти заміж – замість неї близькі знаходили лише обручку та весільну фату. Ба більше, на місці цих “магічних злочинів” чарівники, які служили в різних департаментах поліції по всій Англії, знаходили невеликий прозорий папірець, схований від звичайного людського ока. На ньому був зображений лев з короною на голові, що тримає в лапах серце.

– Спілка чаклунів одразу ж взялася за цю справу, – продовжила Натуся, – і досить швидко виявила, що один з їхніх членів мав такий самий герб на своєму маєтку в Лондоні. І це був ніхто інший, як…

– Я, – сумно мовив Річард. – На жаль, усі докази були проти мене. В моєму будинку провели обшук і знайшли особисті речі зниклих жінок. А остаточний хрест на моїй невинності поставив той факт, що у момент зникнення красунь в мене не було алібі. 

– Навіть бабуся, яка проводила з Вами багато часу, не могла спростувати всіх звинувачень, – згадала дівчинка. – Та вірити у Вашу причетність до злочинів вона відмовилася і ми вирішили провести власне розслідування. Ми  помандрували у той день, коли була викрадена остання з дівчат, пішли на її весілля й причаїлися в кімнатці, що межувала з вбиральнею нареченої. Повз нашу схованку хтось пройшов, легенько постукав у сусідні двері й коли ті відчинилися, незнайомець увійшов всередину. Бабуся, не гаючи ні секунди, кинулася в коридор і припала до щілини у дверях, напружено вдивляючись, що відбувається всередині вбиральні. 

Фофа та Жюль уважно слухали розповідь.

– У незнайомцеві чарівниця впізнала Домініка, – продовжила Натуся, – злого чаклуна. Його магія завжди була дуже сильною, а свої злочини, як виявилося, він ретельно приховував. Чоловік привітав наречену букетом квітів, на яких було розпилене сонне зілля. Коли дівчина знепритомніла, він підхопив її на руки й зник із нею в білому тумані. Все це Ельвіра здогадалася зняти на камеру телефона. Ми одразу ж повернулися в наш час, і бабуся полетіла на Раду Старійшин.

– Там вона розповіла про свою подорож у часі та про того, хто стояв за усіма викраденнями, – підхопив Річард. – Та Рада не спішила вірити словам бабусі, хоч як переконливо вона не розповідала. Пам’ятаю, як Домінік, який весь цей час пильно дивився на Ельвіру, лукаво посміхнувся, мовляв, що, і це все що ти на мене маєш? Та його посмішка швидко зникла з обличчя, коли моя кохана дістала з кишені мобільний телефон.

– Вона показала всім відео? – здогадалася Фофа.

– Так, – кивнув лорд. – Через декілька секунд уся Рада Старійшин переконалася у правдивості її звинувачень, адже там було чітко видно обличчя Домініка, та його взаємодію зі зниклою нареченою. Чаклун хотів звинуватити мою Ельвіру в підробці доказів, та коли вона штовхнула його, той впав на землю, а з його мантії раптом випав той самий букет, що був на відео.

– І що ж з ним сталося далі? – поцікавився Жюль.

– Варта одразу ж схопила Домініка ще до того, як він хотів скористатися зіллям з букета, – відповів Річард. – У нього одразу ж забрали магічні сили, а потім запроторили у в’язницю.

– Я не розумію, – мовила Фофа після довгої паузи. – Якщо цей покидьок у в’язниці, як він може викрасти нашу бабусю?

– Думаю, що він утік, – припустив привид. – Хоча й не здогадуюся, як саме…

– В будь-якому разі нам негайно слід це з’ясувати, – рішуче мовив лорд. – Я до Ради Старійшин. А ви усі будьте тут.

– Зачекайте! Ми теж не хочемо чекати, склавши руки, поки Ви все вирішуватимете, – сказала Натуся і теж підвелася.

– Але що ж ми можемо ще зробити? – запитально поглянув на дівчинку Жюль.

– Провести власне розслідування, – відповіла за неї Фофа. – І у мене є план!