13. Дивне послання

Усі присутні задумалися. І дійсно, що вони знали на цю годину? Бабусю хтось викрав. Дивне дзеркало у ресторані затягнуло її всередину. Ніхто не знає, де вона. Лорд, який бачив її останнім, взагалі до цього часу думав, що його покинули й пошуків навіть не починав.

Мовчанка затягувалася. І чим довшою була пауза, тим більше марніли обличчя друзів. Який шанс, що бабуся ще жива? А якщо і жива, як їй допомогти? З чого починати пошуки, які до цього моменту ні до чого не привели?

– Нам потрібно повертатися додому, – порушила тишу білочка. – Можливо, хтось з бабусиних знайомих нам телефонував з якоюсь інформацією, а ми тут!

– Фофа має рацію, – підхопила Натуся. Вона все ще не полишала надії, що все це просто якесь непорозуміння, хоча всі факти та події доводили протилежне.

– Я піду з вами, – підвівся з кріcла Лорд. – Ельвіра у небезпеці, й я не сидітиму тут, склавши руки!

– Я теж з вами, друзі! – привид прохально поглянув на присутніх.

– Жюль, а як же Ваш ресторан? – запитала білочка.

– Кого я обдурюю? – сумно зітхнув письменник. – Це не мій ресторан. Він просто називається моїм ім’ям. Ніхто і не помітить моєї відсутності, адже ніхто мене і не бачить. Я всього на всього привид…

– Нічого подібного! – заперечила Натуся. – Ви не просто привид, Ви – наш друг! Куди ж ми без Вас?!

Напівпрозоре обличчя Жюля просвітліло. Вперше за довгий час він дійсно відчув себе потрібним.

– Тоді рушаємо, – мовив Лорд і першим увійшов у портал, що з’явився посеред його кабінету.

За декілька хвилин відважна четвірка вже перевіряла кімнати чарівної квартири на наявність якихось підказок. Натуся якраз забігла у спальню і закричала. Друзі побігли на крик і також не на жарт перелякалися. Замість радісних сонячних фотошпалер з чудовим садом, тепер стіну прикрашала інша картина. Темний ліс, голі дерева, опале листя, повний місяць і вузенька доріжка, що вела в нікуди.

Фофа помітила, що на одному зі стовбурів дерев щось біліє. Білочка, не довго думаючи, зробила крок у намальований ліс і за мить вже була біля дивного дерева.

– Фофа, що там? – згорали від нетерпіння друзі.

– Тут записка… – якимось не своїм голосом промовила та.

– Що у записці? – Натусі уривався терпець. І що вона там так довго робить?

Білочка не сказала ні слова. Вона зірвала записку зі стовбура, і через хвилину вже виходила зі стіни. Фофа поклала папірець перед присутніми й усі уважно почали читати написане.

«Ельвіра більше не повернеться. У неї тепер нове життя. Змиріться! Це я і тобі, Річарде! Залиште нас у спокої. Д.»

Всі схвильовано подивилися один на одного. Ніхто нічого не розумів. Який такий «Д»? Хто це? Змиритися? І Річарду також? Всі одночасно подивилися на Лорда і відразу зрозуміли: він знає відповіді на усі ці питання.