11. Сумна історія Велінди

Велінда була чарівницею-початківцем. Її мати – могутня чаклунка Зоряна – сама навчала дочку магії. Вона розповідала про правильні пропорції інгредієнтів у тому чи тому зіллі, щовечора перевіряла вивчені за день нові заклинання. У них в родині навіть була Книга Світла, що містила найважливіші знання усіх поколінь їхнього роду. 

Коли Велінді виповнилося вісімнадцять, було проведено спеціальний обряд і вона отримала справжню магічну силу. Тепер вона могла не лише практикуватися у чаклунстві вдома. Дівчина могла мандрувати у часі та просторі. В цьому їй допомагав магічний кулон, що відтепер прикрашав шию дівчини. І все було б добре, якби не одна річ: Велінду аж ніяк не можна було назвати відповідальною. 

Вона ніколи не перевіряла точну рецептуру зробленого зілля і від того страждали люди, що приходили по медичну допомогу. Замість послаблення головного болю у них виростали роги, після перелому зявлялась третя рука чи нога, а ліки від болю в животі миттєво викликали появу шерсті по всьому тілу. Крім того, Велінда постійно губила свій кулон. Чим викликала величезне занепокоєння Зоряни. Адже без цієї магічної речі, її дочка не змогла б повернутися у свою реальність.

Старійшини їхнього роду подумували зв’язати її магію ще на декілька років та відібрати кулон, бо вважали, що вона не готова нести цілковиту відповідальність за свою силу. Але мати поручилася за доньку, тому що вірила у те, що вона згодом стане серйознішою та обачнішою. Тож на раді Старійшин було вирішено дати можливість дівчині реабілітуватися, хоча і пильно за нею приглядати. Мудре рішення, скажу я вам, і ось чому…

Одного разу, гуляючи у лісі та збираючи трави для чергового зілля, Велінда зустріла дуже вродливого юнака. Приємна бесіда переросла у симпатію, а згодом і кохання. І хоч хлопець не мав чарівної сили, її це не зупиняло. Через деякий час дівчина познайомила свого коханого з мамою. Зоряна не була у захваті від обранця доньки. Щось у зовнішності та манерах хлопця її відштовхувало. Але пояснити, що саме, вона не могла, тому свої спостереження залишила при собі.

Велінда тим часом закохалася по самі вуха і постійно намагалася догодити коханому. Тому часто брала його із собою у мандрівки в часі. Його вдячність не мала меж і це дуже лестило нашій чарівниці. 

Та ось чого дівчина не знала, так це того, що її обранець насправді був Темним Лицарем. Його було послано задля визволення могутньої Злої Чаклунки, яку в минулому спалили на вогнищі. Повертатися у часі могли лише Світлі, адже тільки у них були магічні кулони. Тому юнак і закохав у себе наївну чарівницю та завоював її довіру.

Одного дня він вмовив дівчину помандрувати з ним у 1252 рік, ніби то подивитися Середньовічну виставу просто неба. Велінда, яка зовсім не зналася на історії, без вагань погодилася. Виявилося, що вистава була не зовсім виставою. На площі посеред натовпу спалювали відьму. Хлопець зляканими очима дивився то на багаття, що все дужче розгорялося, то на «кохану». 

Вловивши натяк, Велінда вийшла з натовпу та почала махати руками, бурмочучи заклинання. Вона хотіла викликати зливу і загасити вогонь. Темні хмари заступили небо. Почав накрапати дощ. Деякі селяни, що стояли поблизу дівчини, побачили, що робить молода чарівниця і закричали: «Відьма!!! Спалити і її!!»

Натовп обернувся і посунув до неї. Коханого ніде не було видно. Вона закричала його ім’я, але ніхто не озвався. Раптом позаду неї відкрився портал і хтось силоміць затягнув її туди. Це була Зоряна.

Вона пояснила дочці, що та ледь не змінила минуле назавжди, адже рятувала наймогутнішу злу чаклунку. Мати була розчарована легковажністю Велінди й суворо наказала їй сидіти у кімнаті до того часу, поки Старійшини не винесуть свого вердикту щодо неї. Жодні її благання повернутися того ж дня, адже там залишився її коханий, не подіяли.  «Така вже його доля, дитино! Ти ще зустрінеш достойного юнака і забудеш про всю цю історію. А зараз мені час – рада Старійшин от-от почнеться». 

Велінда й не думала підкорятися матері. «Та що вона знає про кохання? Ніколи у мене не буде такого, як він. Це моя вина, що він застряг у минулому. Тому я його звідти й визволю!» З цими думками дівчина, нашепотівши у кулон рік, день та час, знову повернулася на середньовічну площу. Прогримів грім, почалася злива. На місці вогнища була лише мокра деревина. І ні сліду злої чаклунки. Дівчина зрозуміла, що переплутала години й невиправне вже сталося. Але де ж її коханий? Вона вглядалася в усі обличчя, та знайомого серед них не було. 

Раптом вона відчула щось холодне під серцем. Це був ніж, який встромив їй у спину Темний Лицар. Дівчина обернулася, з жахом подивилася в очі того, кого любила, і все зрозуміла. Велінда востаннє поглянула на темне небо, яке розколювали блискавки, і навіки закрила очі.

Хлопець швидко зірвав з неї кулон. Він покликав Злу Чарівницю, яка ховалася за його спиною, щоб разом звідси втекти. Проте зрадники навіть не здогадувалися, що Старійшини вже забрали силу Велінди, як раз після її прибуття у минуле. Тому кулон в руках лиходіїв не спрацював. Розлючена юрба оточила їх зусібіч. Тікати було нікуди. Їх стратили того ж дня.

Зоряна, яка дізналася про смерть доньки, хотіла повернутися в цей день і спасти її. Та на раді Старійшин було вирішено, що повертатися двічі в один і той же день віднині заборонено. Вони не хотіли ризикувати майбутнім і не були впевненими у наслідках такої мандрівки. І як не прохала убита горем матір дати їй один шанс, ніхто не чув її благань. Відтоді приклад Велінди слугував доказом того, що магічних правил порушувати не слід...