8. Знову в минуле?

У той час як письменник-привид тинявся кімнатами у пошуку відпочинку, Фофа з Натусею все ж набрали номер Фіоніли.

У дзеркалі довго ніхто не з’являвся.

– Може вона спить? – припустила юна чарівниця. Вона і сама була не проти трішки відпочити. Подорожі у часі нікому не давалися легко.

– Рано ще спати, – заперечила білочка. – Ой, так ось же вона.

У дзеркалі, як на екрані телевізора, почали з’являтися перші зображення. Через якісь поміхи на лінії нікого не було видно. Лише якісь дві постаті, що жваво про щось сперечалися і активно махали руками. Потім вони і зовсім зникли. Зв’язок обірвався.

– Спробуй ще раз, – запропонувала Натуся. – Мабуть, чарівний зв’язок знову з ладу вийшов.

Під «знову» розумілося, що це вже ставалося і не раз. Особливо це дратувало бабусю, яка часто телефонувала подругам для обговорення магічної преси та актуальних подій чарівного співтовариства. Хто ж любить бути «відірваним від світу»?

Білочка схвально кивнула і набрала номер чарівниці ще раз. На цей раз зв’язок відновився миттєво.

– Натусю? Фофо? Чого це ви мені телефонуєте? – не привітавшись, Фіоніла підозріливо дивилася на них своїми маленькими гострими оченятами.

Насправді, жодна з телефонувавших не долюблювала цієї бабусиної подруги. Сама зовнішність чарівниці відштовхувала. Чорне довге волосся, в якому де-не-де пробивалися сиві волосинки, чорні очі, що ніби дивилися крізь тебе, неусміхнене обличчя, довгий ніс, худа як жердина. Дати б мітлу – ну справжнісінька Баба Яга. І що бабуся в ній знаходила? Ні Фофа, ні Натуся не знали відповіді на це питання. Правда і чарівниці не зідзвонювалися часто. Лише двічі-тричі на рік. І все для уточнення рецептури того чи того зілля, адже це було Фіонілиною пристрастю. Хоч серед ночі її підіймай – скаже інгредієнти будь-якої настоянки чи відвару для заклинання.

– То чого вам потрібно? – непривітно озвалася вона після паузи.

– Доброго дня, Фіоніло, – Фофа взяла на себе ініціативу розмови. – Телефонуємо вам, бо бабуся пропала..

– Ельвіра зникла? – здивовано пробурмотіла чарівниця. Вона щось обдумувала. – А вона хіба не з Річардом зараз?

Натусі дивно було чути їхні імена, адже для неї це завжди були просто «бабуся і Лорд».

– Вони вчора були в паризькому ресторані… – почала було дівчинка, але Фіоніла її перебила:

– То чого ви чекаєте? Рушайте туди!

– Я вже була там сьогодні зранку… 

– Тю, – розвела руками чаклунка. – Чого ж ти туди зранку поперлася?

Ох, вже ця її манера говорити… 

– А коли ж мені туди летіти, якщо ми тільки декілька годин тому дізналися, що бабуся зникла.

– От дурні, – не вгамовувалася Фіоніла. – У вас що машинка часу зламалася? Повертайтеся у вчорашній вечір. У чому проблеми?

Фофа від прикрощів аж долоньками сплеснула.

– Точно… – нарешті мовила вона, дивлячись на таку ж розгублену Натусю. – Як це ми не додумалися?

– Я ж кажу, бо ДУРНІ! – чарівниця за словом у кишеню не лізла. 

– Так і зробимо! – постановила Натуся. –  Дякуємо, Фіоні…

Але на тому боці зв’язок уже вимкнули.

– Ну що, по конях? – білочка вже була на пів шляху до ванної кімнати.

У кухні задзеленчав посуд.

– Так, так, неодмінно! – запевнила її Натуся. Але спершу чай. Вмираю з голоду! Мусьє Жю-ю-юль! Ч-а-а-й!