3. Піжамна вечірка

У Ганнусиній оселі було гамірно. Дівчатка, що вже встигли переодягнутися, тепер майстрували у дитячій кімнаті імпровізований намет. Дві великі ковдри слугували накриттям та стінами. Подушки було розставлено по колу. А в центрі стояла красива лампа у вигляді колби з жовтогарячими та помаранчевими бульбашками, що, мабуть, уособлювала багаття.

На низенькому столику біля намету було безліч смаколиків, якими Ганнуся планувала частувати своїх гостей. Печиво на будь-який смак, фруктове асорті, різнокольорове желе у скляних вазочках та декілька видів соку – все це виглядало дуже симпатично і живіт починав бурчати ще з порогу.

Натуся, в захваті від усього побаченого, і собі помчала хутчіше до ванної кімнати переодягатися у новеньку піжаму, пошиту бабусею саме для цієї нагоди.

Дівчата танцювали, веселилися, ласували смачненьким, гралися з Ганнусиним пухнастим котом Зюзею і дуже гарно проводили час. О десятій годині до кімнати зайшла мама організаторки вечірки й повідомила, що вже пізно, і пора лягати відпочивати. Вона вимкнула світло, побажала всім доброї ночі й вийшла.

Проте дівчаткам спати зовсім не хотілося.

– А сядьмо у намет і розповідатимемо «жахалки», – запропонувала Тетянка, яка завжди полюбляла лякати та лякатися.

– Гарна ідея, – прошепотіла Ганнуся. – Тільки без зайвого шуму. Не хочу, щоб мама на мене сварилася!

– Ми тихенько, – запевнила її Натуся, якій теж не хотілося спати. – Ось побачиш, ніхто і не помітить, що ми ще не спимо.

Так і вирішили. Семеро дівчаток сіли кружком і почали свої розповіді. Для більшого драматизму все це підкріплювалося довгими паузами, зловісним шепотом та активним жестикулюванням.

Коли черга дійшла до Натусі, вона вже знала, як налякати й без того зляканих подруг.

– В одному темному густому лісі жила стара відьма, – почала вона. – Нікому не дозволяла вона перетинати кордони її володінь. Тому кожного, кому не пощастило заблукати у хащах вночі, спіткала жорстока розплата. Одного разу маленька дівчинка, що жила поряд із лісом пішла збирати ягоди. Вона вийшла на галявину, повну суниць, і почала збирати їх у свій кошик. Ягід було так багато, що мала незчулася, як швидко пролетів час. Коли вона підвелася, у лісі було вже темно. Дівчинка вирішила йти першою ж стежкою, яку змогла розгледіти у темряві. Йшла вона так, йшла, допоки не побачила вдалині маленький вогник. Зраділа мала, думала, що до свого села доходить. Побігла вона на світло, як той метелик, не зводячи з нього очей…

Подруги заворожено слухали Натусю. А та продовжувала:

– Коли вогник став збільшуватися, дівчинка побачила, що насправді це було вікно незнайомої їй хатинки. «Ну і добре, – подумала вона, – це, мабуть, будиночок лісничого. Він мене з лісу і виведе, а то батьки вже місця собі не знаходять через моє зникнення». Дійшовши до старих дерев’яних дверей, порослих мохом, дівчинка хотіла вже постукати, та раптом зупинилася. Чимось дивним і ворожим віяло від цієї домівки. Тому вона вирішила спочатку поглянути у вікно і побачити, що робиться всередині. Підкравшись до підвіконня, підтягнулася трішки й заглянула всередину…

У Ганнусиній кімнаті запала цілковита тиша. Усі, не моргаючи, дивилися на оповідачку. В очах Натусі на мить загорівся ледь помітний вогник. Вона точно знала, що зробить цю «жахалку» незабутньою.

– Посередині кімнати, оточена дивними символами, сиділа стара та потворна жінка. Скуйовджене волосся, великі білі очі. Біля її ніг терся чорний кіт. Раптом світло погасло!

З цими словами єдина лампа, що слугувала імпровізованим вогнищем, згасла. Дівчата зойкнули, а Натуся продовжувала:

– Символи, що оточували стару, почали підійматися і кружляти над її головою…

Подушки, на яких сиділи слухачки, раптом теж піднялися і закружляли над головами не на жарт зляканих подруг.

– А кіт, що увесь час був біля господарки, різко обернувся і побіг у бік вікна, за яким була наша дівчинка.

У цей час у намет заскочив Ганнусин кіт та почав голосно нявчати. Здійнявся такий галас, що дорослі, наспіх одягаючи халати, забігли у кімнату. Дівчата наперебій розповідали про дивні речі, що тут відбулися. Але батьки не повірили розповідям переляканих дітей.

– Ось до чого «жахалки» призводять! – з докорою мовила мама. – От вам і почало усіляке здаватися. Казала ж вам, лягайте спати! А ви… Ще й нас з татом розбудили… – вона з осудом поглянула на дівчат.

– Та ми нічого не вигадуємо, мамо! – намагалася виправдатися Ганнуся, якій стало соромно за їхню поведінку.

– Нічого не хочу чути! Вимикайте світло і лягайте! Ось побачите, завтра все це здаватиметься просто страшним сном.

Зітхнувши, дівчата все ж повлягалися, але жодна, окрім хіба що Натусі, жодного разу за ніч так і не зімкнула повік.