Розділ 26. Натуся-шериф

Відділок шерифа знаходився неподалік від салуну. Так що довго йти не довелося. Попри сонячний день всередині приміщення було тьмяно і вогко. За столом сидів літній чоловік в чорній сорочці та такого ж кольору штанях. Частину його обличчя прикривав темний ковбойський капелюх, а в зубах тліла цигарка.

– Чим можу допомогти, хлопче? – звернувся він до Натусі, яка ніяк не наважувалася заговорити першою. 

– Багато чим! – раптом емоційно мовила вона, ніби щойно прокинувшись від сну. – Хіба Ви не бачите, що коїться на Ваших вулицях?

– І що ж? – шериф підняв капелюха і зміряв нахабного відвідувача проникливим поглядом.

– Злочинність на кожному кроці! Люди бояться!

– Кого?

– Та от хоча б банду Брудного Тоні! Це ж треба так тримати у страху людей!

– І що пропонуєш робити? – зацікавлено мовив шериф, іронічно посміхаючись. Йому вже починав подобатися цей наївний юнак, що з’явився тут нізвідки.

– Боротися, і ще раз боротися! – продовжувала натхненно мала чарівниця. – Потрібно встановити справедливість. Вивести Брудного Тоні та його ватагу на чисту воду.

– Я перепрошую, як я можу до тебе звертатися? І, власне, звідки ти такий прудкий тут узявся? — поцікавився він.

– Та хіба це важливо? – махнула рукою Натуся. – Я тут не про себе прийшов говорити, а про відновлення порядку і миру в цьому містечку!

Шериф мовчав. Йому стало зрозуміло, що цей наївний юнак просто не знає всіх законів Дикого Заходу. А роз’яснювати йому їх не було ні сил, ні бажання. Тож чоловік, зітхнувши, підвівся з-за столу, і мовив:

– Бачу, в тебе є жага все тут змінити на краще. Немає лише повноважень. Тож пропоную тобі до кінця цього дня побути шерифом. Як тобі така пропозиція?

– Мені? Шерифом? – Натуся й не знала, що казати. Давня мрія збувалася прямо тут і зараз.

– Розумію, що одного дня замало, щоб щось змінити…

– Мені вистачить! – не дослухавши, зухвало мовила дівчинка, не усвідомлюючи, на що щойно погодилася. Здавалося, майбутня влада вже засліпила її та не давала думати раціонально.

– Чудово, – широко посміхнувся шериф, набагато краще розуміючи всю абсурдність цієї ситуації. – Ось тобі моя зірка!

Так Натуся прийняла найважливішу посаду правозахисника міста, а ще вперше у житті взяла до рук справжній револьвер. Тим часом шериф, усвідомлюючи неминучість подій, вирушив додому відсипатися. Він добре знав, що його заміна навряд чи довго затримається у відділку, тож поспішав дістатися до свого ліжка й подрімати, поки знову не доведеться братися до роботи.

Натуся ж залишилася сама. Першим ділом вона сіла за стіл та критично оглянула своє “тимчасове робоче місце”.

– Так… Ремонт тут би не завадив… – мовила вона до себе, оглядаючи  пошарпані стіни відділку.

Раптом дівчинка почула якийсь галас. А потім хтось почав бити ногами у двері. Натуся виглянула у вікно, щоб побачити, хто це там бешкетує, і враз завмерла від страху. На вулиці біля входу стояла вся банда Брудного Тоні, звісно ж із самим Тоні на чолі. 

– Гей, шерифе, виходь! – кричали злочинці. – Чого сховався там! Є розмова!

Бліда від страху, Натуся вирішила спочатку тікати. Але потім зупинилася. Хіба ж вона сама не взяла на себе обов’язки правоохоронця кілька хвилин тому? Хіба ж не хотіла навести лад? Це був її шанс змінити життя цього техаського містечка на краще!  

І дівчинка врешті вийшла на крики. Тоні, побачивши незнайомого юнака замість шерифа, узяв його на кпини. 

– Це що за пародія? Гей, малий! А де справжній страж порядку?

– Ви на нього дивитеся! – металевим голосом мовила мала чарівниця, і вказівним пальцем показала на золоту зірку у себе на грудях.

– Ти диви яке хоробре! – здивувався ватажок. Вся його ватага зареготала.

– Та вже ж хоробріше за тебе! – спокійно відповіла йому Натуся. – Це ж не я так боюся інших, що без своєї зграї й кроку не ступлю!

На вулиці одразу все стихло. Ніхто досі не дозволяв собі говорити з Брудним Тоні в такій манері.

– Ти зараз же відповіси за ці слова, байстрюче! – процідив він крізь зуби. – Викликаю тебе на дуель!

Відступати було нікуди. Або пан, або пропав…

Пробило дванадцяту годину дня. На вулиці було тихо. Лише легенький вітерець гнав перекотиполе по розпеченій піщаній землі. Натуся стояла напроти Тоні –  і її серце стискалося від страху. “Що я накоїла?” – промайнула  в її  голові думка. Люди, що потай виглядали зі своїх вікон, затамували подих, не зводячи очей із того, що відбувалося.

Та раптом піднявся сильний вітер. Через стовп куряви нічого не було видно. Пролунав ПОСТРІЛ –  і все стихло.