Розділ 23. У пошуках Натусі

Отже, Натусю разом зі Святим Граалем підхопив і поніс орел. Спочатку бабуся почула її розпачливий крик про допомогу, а вже за мить побачила, як величезний птах несе дівчинку за високі гори. Попри відчай, вона швидко опанувала себе, дістала з дорожньої сумки, прикріпленої до сідла, чарівне покривало й, ставши невидимою для людського ока, стрімко піднялася у повітря на пошуки онучки.

Певно орел вирізнявся неймовірною швидкістю та витривалістю, адже Ельвіра ніяк не могла його наздогнати. Попереду розгорталося лише порожнє небо – орел ніби розтанув у повітрі. Під нею поступово змінювався пейзаж. Ліс змінювався долиною, за нею простягалися безкраї поля, а далі здіймалися мальовничі гори. Проте слідів Натусі досі не було. Єдиною надією був Клубочок, та йому потрібна була земля, щоб котитися, і поки що пошуки не приносили результатів. Бабуся відчувала втому й виснаження, та не звертала на це уваги – її єдиною метою було знайти онучку.

“То куди ж величезний орел заніс Натусю? І чому він взагалі був таким величезним?” – запитаєте ви.

Річ у тім, що цей птах був непростим. Колись давно Старійшини Спілки Чаклунів створили його для захисту Святого Грааля. Покоління чарівників змінювалися, і згодом усі забули і про місцезнаходження чаші, і про її крилатого охоронця. Ось чому бабуся навіть не здогадувалася про те, де ж схований Грааль. Та й про орла ні сном, ні духом. Інакше нізащо б не дозволила онучці лізти на дерево та наражати своє життя на небезпеку.

Тим часом Натуся вже опинилася в темній печері. Орел заніс її туди разом із чашею, а сам вирушив на пошуки їжі. Дівчинка намагалася знайти вихід, але щоразу, здавалось, поверталася на те саме місце. “Мабуть, тут не обійшлося без магії”, – подумала вона й, знесилена, заснула.

На щастя, бабуся вже підлітала до скель і серцем відчула, де її онука. Приземлившись на галявині біля печери, вона впевнилася, що орел відлетів, і зайшла всередину. Усередині було вогко, темно й похмуро. Ельвіра насторожено прислухалася, чи немає поблизу інших істот, а потім опустила на землю Клубочок, а сама почала кликати Натусю.

Натуся прокинулася від дивного поклику. Вона не чула свого імені, але голос був знайомим. Незабаром перед нею з’явився і знайомий силует – її люба бабуся. Чарівниці кинулися одна одній назустріч і міцно обійнялися. Дівчинка показала Ельвірі свою чарівну знахідку, і разом вони вирушили додому.