Розділ 23. У пошуках Натусі

Отже, Натусю разом зі Святим Граалем забрав орел. Спочатку бабуся почула її крик про допомогу, а потім побачила, як величезний птах переносив дівчинку за гори. Попри відчай, вона швидко опанувала себе, дістала з дорожньої сумки, прикріпленої до сідла, чарівне покривало й, ставши невидимою для людського ока, вирушила на пошуки онучки.

Певно орел вирізнявся неймовірною швидкістю та витривалістю, адже Ельвіра ніяк не могла його наздогнати. Ба більше, вона навіть не бачила його попереду. Під нею поступово змінювався пейзаж. Ліс змінювався долиною, за нею простягалися безкраї поля, а далі здіймалися мальовничі гори. Проте слідів Натусі досі не було. Єдиною надією залишався Клубочок, який вказував правильний шлях, але поки що пошуки не приносили результатів. Бабуся відчувала втому й виснаження, та не звертала на це уваги – її єдиною метою було знайти онучку.

“То куди ж величезний орел заніс Натусю? І чому він взагалі був таким величезним?” – запитаєте ви.

Річ у тім, що цей птах був непростим. Колись давно Старійшини Спілки Чаклунів створили його для захисту Святого Грааля. Покоління чарівників змінювалися, і згодом усі забули про існування чаші та її крилатого охоронця. Ось чому бабуся не знала про її місцеперебування. Та й про орла. Інакше нізащо б не дозволила онучці лізти на дерево та наражати своє життя на небезпеку.

    Тим часом Натуся вже опинилася в темній печері. Орел заніс її туди разом із чашею, а сам вирушив на пошуки їжі. Дівчинка намагалася знайти вихід, але щоразу, здавалось, поверталася на те саме місце. "Мабуть, тут не обійшлося без магії", – подумала вона й, знесилена, заснула.

    У цей момент бабуся вже наближалася до схованки птаха й відчула присутність онучки ще здалеку. Приземлившись на галявині біля печери, вона впевнилася, що орел відлетів, і зайшла всередину. Усередині було вогко, темно й похмуро. Ельвіра насторожено прислухалася, чи немає поблизу інших істот, а потім почала кликати Натусю.

Натуся прокинулася від дивного поклику. Вона не чула свого імені, але щось у цьому голосі змушувало її йти вперед. Незабаром перед нею з’явився знайомий силует – її люба бабуся. Чарівниці кинулися одна одній назустріч і міцно обійнялися. Дівчинка показала Ельвірі свою чарівну знахідку, і разом вони вирушили додому.