Учителька під гіпнозом

Натуся, як і всі її однолітки, не дуже любила школу. Їй не подобалося годинами сидіти на одному місці й слухати нудні речі про нудних людей. Хоча деякі предмети вона полюбляла: історію (подорожі в часі), літературу (усе ті ж подорожі), малювання та фізкультуру. До багатьох інших предметів вона ставилася нейтрально. Але були й такі, які викликали в неї лише нудьгу або розпач. Це були точні науки: математика, фізика та хімія. 

Будучи творчою натурою, Натуся намагалася викрутитися, коли наставала її черга відповідати на те чи інше запитання, поставлене вчителем. Та іноді й це не допомагало. Тоді доводилося пускати в хід магію.

Одного разу на уроці геометрії Натусю запитали теорему Піфагора, але правило геть чисто вилетіло з голови дівчинки. Як вона не намагалася його пригадати, нічого не виходило. «Доведеться знову своїми здібностями користуватися, - подумала маленька чарівниця. – А то від бабусі влетить за погану оцінку».

Тоді вона уважно подивилася на вчительку – і малі оченята якось дивно й ледь помітно засвітилися. Погляд був настільки пильним, що вчителька не могла відвести очей і не помітила, як сказала: «Наталко, я впевнена, що ти знаєш теорему, просто перевтомилася. Сідай, я ставлю тобі найвищий бал. А теорему розкажеш, коли захочеш». 

У класі запанувала тиша. Учителька взяла журнал і дійсно-таки виставила там оцінку. Учні були приголомшені. От би і їм так оцінки заробляти. І що це на вчительку найшло? Потім усі стали тягнути руки вгору, щоб теж «розказати» теорему. Вони не знали, що дія чар скінчилася, як тільки Натуся сіла на своє місце. Того дня в журналі з’явилося чимало «двійок». Але не в нашої чарівниці.