Розділ 16. Велесова ніч

Деякі свята були особливими для наших чарівниць, зокрема День Усіх Святих. Для звичайних людей це була просто забава, маскарад, веселощі. 

Та для Бабусі й Натусі це був найнасиченіший на події час у році. Адже в цей день уся нечисть, яка до того ховалася в печерах, глухих лісах, болотах та під землею, вилізала на поверхню й намагалася заволодіти світом. Проте добрі чаклуни й чарівниці щоразу ставали їй на заваді. 

Цей рік не став винятком. У ніч з тридцять першого жовтня на перше листопада наші дівчата вже летіли над будинками, оглядаючи довірену їм територію. 

Вулиці, на диво, були безлюдними. У деяких вікнах ще світилося: в основному родини дивилися телевізори, дехто читав перед сном.

Аж раптом увагу чарівниць привернула дивна напівпрозора постать. Це була маленька дівчинка, яка заглядала у вікно приватного будинку. Її ніжки не торкалися землі, а її погляд був прикутий до того, що лежало на підвіконні кімнати. Це була миска з цукерками. 

Дівчинка-привид, облизуючись, потяглася до них, а її ручка вже пройшла крізь скло.

– Нам потрібно втрутитися, – прошепотіла бабуся, намагаючись передчасно не налякати малу злодійку.

– Та вона ж лише пару цукерок візьме, невже це так погано? – поцікавилася Натуся.

– Ну, по-перше, красти – це завжди погано! – відповіла Ельвіра. – А по-друге, знаючи привидів, можу тебе запевнити, що вона на цьому не зупиниться.

– А що ж вона робитиме?

– Можу припустити, що полетить лякати власників будинку. Почне у повітря різні предмети підіймати, зі світлом гратися. Звичайні люди побачити її не зможуть, а ось від літаючих меблів можуть і посивіти…

– Тоді нам необхідно втрутитися, – зробила висновок Натуся, і чарівниці полетіли до напівпрозорої бешкетниці.

– Що це ти собі надумала? – запитала у неї суворо бабуся, коли вони наблизилися.

Дівчинка-привид здригнулася від несподіванки, але потім швидко знайшлася:

– Ага, бачите мене, значить, чарівниці… Чого вам?

– Ого, яка гостра на язик, – неприємно здивувалася Натуся. – Хочемо, щоб ти повернулася туди, звідки прилетіла!

– А ви мене змусьте! – зухвало мовило дівчисько й у знак протесту висунуло язика.

– Ну все, догралася! – бабусі увірвався терпець, і вона почала бурмотіти слова заклинання.

Дівчинка-привид раптом почала помічати, що стає ще прозорішою.

– Ей, ви що таке витворяєте?! – гнівно закричала вона. – Ви за це ще поплати…

Договорити вона не встигла, адже розчинилася у прохолодному осінньому нічному повітрі.

– Ох і нахаба! – обурилася Натуся.

– Ця ще нічого, – запевнила Ельвіра. – Бувають і набагато гірші екземпляри.

– Ну що, летимо?

– Зараз, лише будинок сіллю обсиплемо, щоб ще якісь привиди не прилетіли цукерок покуштувати, й тоді патрулюватимемо далі.

Тієї ночі у чарівниць було ще багато роботи. Довелося розбиратися з трьома русалками, п’ятьма привидами, двома лісовиками та одним перевертнем. 

Ніч була дуже довгою й небезпечною, але наші героїні успішно впоралися зі своїми обов’язками. Адже окрім чарівних здібностей вони мали ще дещо, що робило їх сильними. Це була спільна робота, відсутність суперечок і відданість одна одній. А ще дівчата завжди радилися, як краще вчинити, хоча й не зволікали в критичних ситуаціях.

Зранку, прибувши на чарівну нараду, бабуся дізналася про покарання чарівників, які не впоралися зі своїми обов’язками, тим самим наразивши на небезпеку інших людей. 

За недбале ставлення до цієї почесної Велесової місії Спілка чаклунів позбавила їх магічних здібностей на цілісінький рік! А це означало – жодних чарівних помічників по дому, жодних подорожей у минуле чи майбутнє та заборона на будь-які заклинання. 

Наші героїні співчували цим горе-чаклунам. Однак, водночас вони раділи, що самі з гідністю завершили цьогорічну місію.