Розділ 13. Білочка в біді

Не варто, мабуть, і казати, що Натуся дуже важко переживала своє покарання після випадку з порятунком Орлеанської Діви. Будучи дівчинкою комунікабельною, вона жодного дня не могла провести без спілкування з друзями. А тут на цілий місяць покарали… Подзвонити б комусь, вийти погуляти… Але ж ні… А все через непослух! Що ж, сама винна, а тому сперечатись із бабусею сенсу немає. За власні вчинки потрібно нести відповідальність.

Та ось одного суботнього ранку, коли сонечко вже пробивалося в кімнату, Натуся прокинулася з якимось дивним відчуттям. Це була тривога. Серце билося частіше, ніж зазвичай. Але не через моторошний сон чи якусь контрольну роботу. Ні, логічного пояснення цій тривозі дівчинка не знаходила. Однак, вона переконала себе, що це все несерйозно і пішла на кухню.

Сніданок пройшов тихо, адже бабуся все ще сердилася на онучку за її витівку, а Фофа збиралася на прогулянку. Як я вже писала раніше, білочка рідко виходила надвір, та все ж іноді їй було корисно трішки пострибати по деревах. Це ж яка гімнастика для лапок! Погода того дня була чудовою, тож ніщо не віщувало біди.

Коли за Фофою зачинилися двері, чарівниці пішли займатися кожна своїми справами. Бабуся читала останній номер газети «У світі магії», а Натуся виконувала домашнє завдання на понеділок. Дівчинка чомусь ніяк не могла сконцентруватися на тому, що було написано у підручнику, тож їй доводилося читати кожне речення по декілька разів. 

Щоб трішки розім’яти м’язи, Натуся підійшла до вікна і відчинила фіранку, впустивши свіже повітря у кімнату. Тишу одразу ж перервав спів пташок, який до того ж перебивався суперечкою сусідок на балконі. 

– А я тобі кажу, Галю, що потрібно дві ложки цукру, а не одна! Так же десерт солодшим буде!

– Ага, а користі – нуль! Валю, ти мене послухай! Краще банан туди розімни!

– Та де я тобі зараз цього банана візьму?

Відповіді сусідки Натуся так і не почула, адже раптом пролунав чийсь писк. Серце дівчинки одразу стислося в очікуванні чогось жахливого. І не дарма. Неподалік від дому вона побачила  страшну картину: злий сусідський пес тримав зубами Фофу за хвоста й гарчав. Білочка намагалася викрутитися, та собача хватка була дуже сильною.

– Фофо! – скрикнула Натуся і, не дочекавшись відповіді, чимдуж вибігла з кімнати.

Попри бабусині заборони, вона швидко взулася,  і навіть не накинувши куртки, вискочила з дому й побігла рятувати свою домашню тваринку. “Тримайся, Фофо,” – пульсувало в її голові, коли вона перестрибувала через три сходинки, попри небезпеку впасти.

Вибігши з під’їзду, дівчинка швидко знайшла по дорозі зламану гілку, та відчайдушно кинулася рятувати свою білочку.

Махаючи шматком деревини, Натуся підскочила до пса. 

– Ану геть, тварюко! – кричала вона до звіра, намагаючись звільнити Фофу, яка на межі своїх сил боролася за власне життя. Та пес не збирався відпускати здобич, а тому злісно гарчав на дівчинку.

В цей момент до вікна нарешті підійшла бабуся і побачила цю моторошну сцену. 

– Ой, лишенько! – сплеснула вона руками. – Цей звір зараз їх обох з’їсть!

Не гаячи ні секунди, Ельвіра підняла до гори руки і почала бурмотати слова заклинання. І раптом пес перестав гарчати. Ніби загіпнотизований, він відпустив білочку й помалу позадкував у свій двір. Фофу було врятовано! Мала чарівниця схопила у свої обійми домашню улюбленицю.

– Ой, ой, помалу, Натусю! В мене ще все болить! – прошепотіла білочка, щоб її ніхто не почув.

– Та він же тебе поранив! – раптом зрозуміла дівчинка, побачивши яскраво-червоні сліди від собачих зубів. – Мерщій додому, бабуся все тобі обробить антисептиком і трав заварить від болю!

Ельвіра вже стояла на порозі зі стурбованим обличчям:

– Фофочко, як ти?

– Жити буду, – мовила білочка, зітхаючи. – Ось чому я так рідко надвір виходжу. Для мене це занадто небезпечно!

– А я тепер ще більше наказана? – запитала Натуся. – Адже я порушила наказ сидіти вдома…

– Ти побігла рятувати нашу улюбленицю! – лагідно відповіла бабуся. – І сусідського собаки не злякалася! За це я скасовую твоє покарання, дитино. А тепер неси Фофу до ванної кімнати, будемо рани обробляти!

“Як все ж добре допомагати іншим у біді!” – подумала Натуся і усміхнулася.