Розділ 9. Знайомство з царством Аїда

Насолодившись спілкуванням із мешканцями Олімпа, Натусі закортіло спробувати чогось небезпечнішого. 

– Ну коли ми ще раз сюди завітаємо? – намагалась переконати вона бабусю.

– І що саме ти хочеш зробити, боюся запитати? – мовила Ельвіра, пильно придивляючись до онучки.

– А що як нам завітати до Аїда?

– У підземний світ? У царство страху і печалі? Туди, де живим немає дороги?

– Ну так, – непевно відповіла Натуся. – Але ж Аїд – брат Зевса. Так що нам нічого не загрожуватиме!

– Там трішки інші закони, дитино! – запевнила бабуся. – І підземне царство містить безліч небезпек.

– Але ж і ми не звичайні люди, ми – чарівниці, – не здавалася онучка. – Та й ніхто не скасовував ковдру-невидимку! Під нею завжди можна сховатися!

– Відчуваю, що пошкодую про цей вчинок… – задумалася Ельвіра. – Але я згодна. Реферат із зарубіжної літератури має бути повним.

– Добре, що ти підтримуєш мене у навчанні, – зраділа дівчинка.

Бабуся ще трішки побурчала про відсутність в Натусі почуття самозбереження, але якщо пообіцяла – потрібно виконувати!

Насамперед вони пішли до річки Стікс, де вже на них чекав перевізник Харон. Заплативши кількома золотими монетами, які встигла начаклувати Ельвіра (такий собі відхід від правил), за “підземне таксі”, чарівниці попливли на човні. Навколо було темно і розгледіти щось вдавалося не одразу. Однак, тіні, що сновигали у повітрі, все ж наганяли жаху.

– Будьте обережними, коли ступите на берег, – попередив Харон. – І остерігайтеся ериній, горгон та гарпій!

– Ери… Гар… Кого? – перепитала тремтячим голосом Натуся.

– Еринії – це богині помсти, – почав пояснювати перевізник. – Не зліть їх, бо буде непереливки. Три сестри горгони можуть добряче налякати своїм виглядом, так що на них краще не дивитися. А гарпії – богині вихору. Тож…

– Ми зрозуміли, ні з ким не говорити, нікого не злити, ні на кого не дивитися! – констатувала дівчинка, не давши Харону договорити.

– Саме так, – похмуро відповів той. – А ще обходьте стороною Гекату, Химеру, Єхидну, Гідру та Емпусу. Ці демонічні істоти нічим не кращі за попередніх.

– Геката – це та, що богиня чаклунства? – перепитала бабуся.

– Саме так, – підтвердив перевізник.

– А Химера – вогнедишна потвора з головою та шиєю лева, тулубом кози і хвостом змії? – уточнила Натуся.

– Ага… 

– А Єхидна, здається мені, наполовину жінка, наполовину змія? – намагалася пригадати Ельвіра.

– Вона, вона… А Гідра – її донька. Не набагато приємніша за свою матір.

– А хто ж тоді Емпуса? – поцікавилася мала чарівниця.

– О, ця демонічна істота підступніша за попередні, – відповів Херон. – Вона може набувати різних страхітливих подоб, що лякають подорожніх, а особливо жінок і дітей! Так що будьте обережними!

Човен нарешті дістався берега і чарівниці вийшли на суходіл. Але розслаблятися було зарано. Адже щойно вони ступили по землі кілька кроків, нізвідки на них вискочив триголовий пес Цербер та почав гарчати й гавкати. Страшно, коли один собака на тебе вишкіряється, а коли їх цілих три в одному тілі – йой, тоді страх заповзає в саму душу!

У випадку наших дівчат все трішки інакше. Адже бабуся не втрачає контролю навіть у найекстремальніших ситуаціях. І тут вона не підвела – миттю зреагувала на небезпеку й кинула Церберу кістку, запопадливо покладену в сумку після обіду в Зевса. Знала ж, куди йшла!

Поки триголовий пес гриз кістку, чарівниці вирішили про всяк випадок накинути на себе ковдру-невидимку, а тому решту шляху вони пройшли непоміченими для сторонніх очей. По дорозі бабуся з Натусею бачили багато моторошного і, водночас, захопливого, і дівчинка паралельно записувала все у записник. Реферат обіцяв бути приголомшливим!

Пройшовши левову частку шляху, чарівниці зупинилися на перепочинок. 

– Так, пів годинки на обід і йдемо далі, – мовила Ельвіра, за звичкою ставлячи на телефоні будильник.

– Ти навіть у підземному світі пунктуальна, – посміхнулася онучка.

Чарівниці постелили на землю ковдру, дістали з наплічника смаколики зі святкового столу Зевса, і почали їсти. Та раптом їх зморив сон. Такий міцний та глибокий, що наші дівчата не встигли нічого й зрозуміти. 

Виявилося, що все це – витівки бога Гіпноза. Він нечутно пролетів на своїх крилах над чарівницями і пролив на них снодійний напій. Потім ніжно торкнувся своїм чудесним жезлом їхніх очей – і вони миттєво поринули в солодкий сон.

Ельвіра з Натусею серйозно ризикували назавжди залишитися у підземному  царстві, та їх врятував бабусин будильник. Його сигнал пролунав вчасно – і вивів наших дівчат зі сну.