Розділ 7. У гонитві за поганим

Нічні прогулянки наших чарівниць не завжди були спокійними й одноманітними. Іноді їм доводилося боротися зі справжньою злочинністю. Такі собі супергероїні під прикриттям! І як і всі герої, вони мусили робити добро таємно, щоб ніхто не міг їх впізнати чи розкрити їхню таємницю. Тож ковдра-невидимка була обов’язковою для таких “місій”.

І про одну з таких я і хочу розповісти.

Якось улітку дівчата подалися до району, який мав погану славу: спокійні вечори й привітні перехожі були тут рідкістю. Ліхтарі там не працювали роками, тож розгледіти бодай щось у суцільній темряві здавалося майже неможливим. 

– Щось не подобається мені ця зловісна тиша, – прошепотіла Натуся, озираючись навколо.

– Я теж відчуваю тут щось недобре, – погодилася бабуся і прислухалася.

Раптом вони почули крик. А потім побачили жінку. Вона розпачливо благала затримати злочинця, який щойно відібрав у неї гаманець. Але на вулиці більше нікого не було. Звісно ж, окрім чарівниць, та жінка їх не бачила, адже вони були під ковдрою-невидимкою. 

Та наших дівчат просити двічі не потрібно було. Вони зреагували миттєво. Злетіли вище (звичайно, залишаючись невидимими) і справді побачили чоловіка, який біг у протилежний бік, міцно тримаючи щось у руках. Можна було подумати, що він якийсь спортсмен, адже зі швидкістю в нього було все гаразд. Та й одягнений він був у зручний костюм та кросівки.

Але хто ж це бігає в таку пору, та ще й на вулиці без ліхтарів? Все це було підозріло й чарівниці підлетіли поближче, щоб роздивитися, що ж було у незнайомця в руках.

– Це точно жіночий гаманець! – пошепки констатувала бабуся. 

– От негідник! Зараз ти у нас отримаєш на горіхи! – розгнівано прошепотіла Натуся.

Вони підлетіли до злочинця впритул і дівчинка вихопила в нього його здобич. А потім вони безшумно злетіли над головою чолов’яги.

Той дуже злякався, коли побачив, що його здобич вислизнула з рук і тепер просто ширяє над його головою. А поряд нікого немає. 

– Тут є хтось? – тримтячим голосом запитав він. Але відповіді не послідувало. – Агов, я з вами говорю! Є тут хтось? Ну хоч хтось живий? – знову тиша.

Переборюючи страх і не вірячи власним очам, крадій почав підстрибувати на місці, даремно намагаючись упіймати гаманець.

Та все було марно. Раптом він відчув легкий поштовх у спину й упав на землю. Більше від несподіванки, аніж від сили удару. Підвівшись, злодій побачив, що позаду нікого нема й перелякався ще дужче.

Він ще раз озирнувся, протер очі, прислухався, але довкола панувала тиша. Змирившись із втратою, злодій поклав руки до кишень і хотів було йти, та за мить його охопив новий шок – власні кишені виявилися абсолютно порожніми! 

Негідник обнишпорив кожен сантиметр дороги, та марно. Раптом заволали звуки сирени – і злодій поспіхом дременув у найближчий двір, аби сховатися від поліції. 

Жінка застигла від подиву, коли власний гаманець спустився до неї просто з неба. Наші чарівниці вирішили залишитися непоміченими, адже потім потрібно було б розповідати правоохоронцям, яким чином літня жіночка з онучкою знешкодили грабіжника. Насичений пригодами вечір доходив кінця, і вони полетіли додому. 

А гроші з гаманця злочинця, який дівчинка спритно вилучила з його кишені, було передано найближчому дитячому будинку як доброчинність.

Подібних випадків у житті чарівниць траплялося чимало, тож їхні нічні прогулянки швидко перетворилися на справжнє патрулювання. Бабусі й онуці дуже подобалося почуватися супергероїнями, які під покровом ночі оберігають добропорядних людей від правопорушників!

А чи хотіли б ви, мої любі читачі, бути супергероями? Пишіть у коментарях!