Первісна швидка допомога

Одного разу в школі Натусі задали завдання – написати повідомлення про мезозойську еру. Дівчинці потрібно було дослідити умови проживання динозаврів, їхній щоденний раціон і різноманітність видів. Натуся сумлінно цілу годину вивчала всю інформацію, яку могла знайти, але їй швидко це набридло. Дівчинка була дуже непосидючою й надавала перевагу практиці, а не теорії. Недовго думаючи, вона запропонувала бабусі здійснити мандрівку в далеке минуле й побачити динозаврів на власні очі.

- Але ж така подорож може бути дуже небезпечною! – мовила бабуся, сумніваючись у доцільності такого ризику.

- А ми візьмемо ковдру-невидимку й використаємо її в разі небезпеки, – наполягала на своєму Натуся.

Після довгих умовлянь та пакування в заплічну сумку, на їхню думку, всього необхідного на циферблаті пральної машини з’явилося число «140 000 000» – і подорож у часі почалась.

Приземлились чарівниці на галявині в лісі. Було дуже гамірно. Крики птерозаврів, що своїми крилами зачіпали верхівки дерев, порушували лісовий спокій. Двоє уранозаврів хрумали листя в декількох метрах від наших дівчат. Натуся запропонувала причаїтись і поспостерігати за ними. Але раптом зовсім близько вони почули страшенний крик.

Перебігаючи від дерева до дерева, ледь чутно наблизились до щойно почутого галасу. О, дивовижна картина: лапка маленького велоцираптора застрягла в перекинутому дереві і малюк ніяк не міг звільнитися. Він був невеличким, висотою не більше 60 см, але його гострі зубки не вселяли особливої довіри.

Переборюючи свій страх, Натуся знайшла міцну гіляку й, використавши її як важіль, звільнила динозаврика. «Так от для чого фізику вчать!» - подумала дівчинка.

Велоцираптор тим часом мав жалюгідний вигляд. Його лапка була пораненою, і він дуже від цього страждав. Бабуся, яка захопила аптечку (правда, більше для себе, аніж для мешканців цього часу), обробила рану постраждалому, перев’язавши марлевою пов’язкою. Динозаврик був дуже вдячним своїм рятівницям, махав хвостиком і хотів гратися.

Бабуся, що й так не була в захваті від цієї подорожі, почала поспішати назад до пункту їхнього відправлення. Натуся ж хотіла залишитися ще, щоб погратися з новим другом. Раптом почувся страшний тупіт. На галявину вибіг гігантський хижий тиранозавр.

Не тямлячи себе від страху, наші чарівниці швидко накинули на себе ковдру-невидимку й тихенько, аби не видати себе жодним звуком, побігли до порталу, щоб повернутися в теперішнє.

«Деякі подорожі не варті ризику», - подумала Натуся, сідаючи за свій стіл, розгорнувши книгу про динозаврів.