Розділ 3. Розпорядок дня

У цьому розділі, як і обіцяла раніше, я трішки розповім, як же проходив звичайний день у наших чарівниць. Адже вони жили серед простих людей, таки’х як ми з вами. Тож наші дівчата мали як магічні, так і звичайні щоденні клопоти. А справ таких було чимало. Звісно ж у бабусі та Натусі вони відрізнялися. Адже одна з них була пенсіонеркою, яка майже сорок років пропрацювала медсестрою в міській лікарні.  А інша була ученицею середньої школи й щодня “гризла граніт науки”, хоч як їй цього іноді й не хотілося. 

У майбутньому дівчинка прагнула обрати професію, що приноситиме реальну користь людям. Наприклад, бути адвокатом і захищати невинно засуджених. Або лікаркою та щоденно рятувати життя як дорослих, так і дітей. Або навіть суспільною діячкою чи депутаткою, щоб впливати на прийняття корисних та важливих законів. Та поки що Натуся все ще намагалася зрозуміти, як поєднувати свої суспільні обов’язки з магічними. А їх теж інколи було чимало.

Та повернімося до розпорядку дня наших дівчат. А то щось я зовсім відволіклася.

Так от, день у чарівниць завжди починався однаково. Однаково неприємно для Натусі, яка не любила рано прокидатися! Зізнавайтеся, вам це знайомо? Та бабуся знайшла власний креативний вихід з цієї ситуації та щоранку поливала онучку дощиком, що лився з маленької хмарки, щоб тій було легше встати з ліжка. Така ідея зовсім не подобалася дівчинці, а бабусина винахідливість тільки дратувала її. Утім, власної кмітливості їй теж не бракувало, тож під ліжком вона завжди тримала маленьку парасольку, яка й рятувала від вогкості.

Коли бабусі все ж таки вдавалося підняти онучку з ліжка, то вони одягалися і йшли надвір робити ранкову зарядку. Так, так, пам’ятаємо слова Фофи: “Рух – це життя!”

У холодні, дощові дні та взимку вправи доводилося робити на балконі, що дуже тішило Натусю, адже не потрібно було спускатися, а потім і підійматися на п’ятий поверх. Однак, бабусі більше подобалися сонячні дні, коли можна було піти на шкільний стадіон, поруч з яким вони жили, і пробігти декілька кіл, вдихаючи свіже ранкове повітря.

“Один, два, три, чотири!” – ритмічно рахувала бабуся, виконуючи розминку. А Натуся намагалася сумлінно повторювати рухи, раз по раз позіхаючи.

“Глибокий вдих… Затримуємо подих… Видихаємо…” – керувала Ельвіра процесом медитації. А онучці залишалося лише затягувати своє: “О-о-о-о-м-м-м-м”, сидячи на килимку для йоги в “позі лотоса”. 

Як я вже згадувала раніше, їхня домашня тваринка – білочка Фофа – не виходила з ними зранку надвір задля пробіжки. Однак, у неї було власне спеціально відведене місце для медитативних практик та розтяжки. А стометрівку доводилося бігати по квартирі. У холодні чи дощові дні чарівниці приєднувалися до неї та виконували вправи разом, що дуже тішило домашню улюбленицю. 

Після зарядки усі по черзі бігли у ванну кімнату, змити з себе залишки фізичної активності та остаточно прокинутися. Бабуся надавала перевагу контрастному душу. Тобто вмикала по черзі то гарячу, то холодну воду. 

А от Натусі та Фофі такі ігри з температурою не подобалися. І хоч як Ельвіра не намагалася переконати їх у доцільності загартовування власного організму, ні білочка, ні дівчинка на вмовляння не піддавалися. Така вже вдача, нічого не поробиш!

Після водних процедур наші чарівниці готували собі сніданок і трав’яний чай. За столом бабуся читала “Чарівну пресу”, а Натуся забавлялася тим, що оживляла героїв газетних статей. Бабуся таких забав не схвалювала й постійно дорікала онучці:

– Знову використовуєш магію без вагомих причин!

– Це ж так весело, хіба ні? – намагалася знаходити аргументи дівчинка.

На такі репліки Ельвіра лише скрутно хитала головою. Що поробиш – дитина…

Після сніданку посуд сам мився, а стіл самоочищався. Частина побутової магії. Взагалі, у чарівниць було багацько таких неординарних речей. Буквально вся квартира була наповнена здавалося б, на перший погляд, найзвичайнішими предметами побуту, а насправді – витворами магічного мистецтва. 

Детальніше про них я розповім на наступних сторінках. Конкретно цих “фокусів” посуду бабуся не схвалювала, адже надавала перевагу ручній праці. А от Натуся мала зовсім інші переконання й була неймовірно щаслива здихатися хоча б кількох побутових обов’язків. 

– Це ж скільки годин ми з тобою економимо! – аргументувала дівчинка своє небажання поратися на кухні. – Тільки уяви, скільки всього важливого можна встигнути за цей дорогоцінний час!