Розділ 19. Хто підставив лорда?

Якось до Ради Старійшин надійшла справа про жахливі злочини, що траплялися в Англії XVIII століття. У ті часи магічним чином почали зникати молоді жінки віком від двадцяти до тридцяти років. Усі вони були красунями та походили зі знатних родин. Ще більш моторошним було те, що кожна з них зникала саме в день свого весілля. Нареченій не судилося вийти заміж — замість неї близькі знаходили лише обручку та весільну фату.

“Ну і що ж тут дивного?” – запитаєте ви. – “Кожна могла просто передумати в останній момент і втекти, залишивши свого обранця біля вівтаря!” Можливо, все було б так просто, якби не одне “але”. Окрім, вже згаданих мною, фати та обручки, було ще дещо, що змушувало думати про викрадення. І не звичайне, а магічне.

     Річ у тім, що на місці цих “магічних злочинів” чарівники, які служили у різних департаментах поліції по всій Англії (невже ви думали, що Рада Старійшин не поставить у правоохоронних органах усього світу своїх людей?), знаходили невеликий прозорий папірець, схований від звичайного людського ока. На ньому був зображений лев з короною на голові, що тримає в лапах серце.

Спілка чаклунів одразу ж взялася за цю справу і досить швидко виявила, що один з їхніх членів мав такий самий герб на своєму маєтку в Лондоні. І це був ніхто інший, як бабусин коханий – Річард…

На жаль, усі докази були проти лорда. У його будинку провели обшук і знайшли особисті речі зниклих жінок. А остаточний хрест на його невинності поставив той факт, що у момент зникнення красунь в нього не було алібі. Навіть бабуся, яка проводила з ним багато часу, не могла спростувати всіх звинувачень, адже не була з ним у ті моменти.

– Бабусю, ти віриш, що Річард викрадав тих жінок? – запитала Натуся з тривогою.

– Звісно ж ні! – категорично заперечила та. – Я впевнена, що його хтось підставляє. Якби лорд справді не бажав, щоб його викрили, чи став би він залишати на місці злочину докази, які так легко могли вивести Старійшин на його слід?

– Погоджуюся, це дуже дивно… – задумалася онучка. – Що ж тоді робитимемо?

– Проведемо власне розслідування, – рішуче відповіла Ельвіра. – І, здається, у мене є ідея. Ходімо до пральної машинки, та прихопи з собою мобільний телефон. Слід дещо перевірити. 

Чарівниці пішли до ванної кімнати, а бабуся виставила на циферблаті машини дату останнього викрадення. Потрапивши до Манчестера, вони одразу ж побігли до церкви, де мала відбуватися церемонія.

– Зараз з’ясуємо, хто ж за всім цим стоїть, – прошепотіла Ельвіра, заходячи з чорного ходу.

– І чого це ніхто зі Спілки чаклунів не здогадався зробити те саме? – здивовано запитала Натуся.

– Й справді дивно… – задумалася бабуся. – А можливо, хтось дуже постарався замести усі сліди…

Раптом позаду себе чарівниці почули кроки. Вони швиденько причаїлися в кімнатці, що межувала із вбиральнею нареченої, яка чекала на свій вихід до вівтаря. Повз їхню схованку хтось пройшов і легенько постукав у сусідні двері. Ті зі скрипом відчинилися, і незнайомець увійшов всередину.

      Бабуся, не гаючи ні секунди, кинулася в коридор і припала до щілини в дверях, напружено вдивляючись, що відбувається всередині вбиральні.

– Ну що там? – прошепотіла їй на вухо онучка, якій теж дуже кортіло дізнатися, хто підставляє Річарда.

– Зачекай, він спиною до дверей стоїть, – відповіла Ельвіра. – О, здається повертається… Та це ж… Не може бути… Натусю, швидше діставай свій мобільний.

      Бабуся обережно приставила камеру телефону до щілини, і на екрані з’явився незнайомий Натусі чоловік. Він щойно простягнув нареченій букет квітів. Та, усміхнувшись, піднесла квіти до обличчя, вдихнула аромат на повні груди... і раптом завмерла в дивному стані. За мить її тіло безсило впало просто в обійми незнайомця.

– Він розпилив на квіти сонне зілля! – обурено прошепотіла Ельвіра. – От негідник! Так ось, як ти жертв викрадаєш!

Чаклун тим часом підхопив дівчину на руки й зник із нею в білому тумані, що йшов із букета.

– Ну тепер ти попався, дорогенький! – мовила бабуся, натискаючи на червону кнопку та завершуючи знімання. – Повертаймося в наш час, дитино. У мене є невідкладні справи у Раді Старійшин.

Щойно чарівниці знову опинилися у своїй ванній кімнаті, Ельвіра не стала зволікати і полетіла на Раду. Взяти з собою онучку вона не могла, а тому Натуся залишилася вдома в очікуванні новин. 

Бабуся прибула на Раду Старійшин саме вчасно, адже там вже проходив магічний суд над Річардом.

– Ну що ж, – промовляв Найголовніший Чаклун, – думаю, що ми готові приймати рішення. Свідків вислухали. Сторони захисту та обвинувачення також. Можемо виносити вирок!

– Зачекайте, Ваша Високоповажність! – крикнула Ельвіра і всі присутні обернулися на її голос та здивовано поглянули на чарівницю. – У мене є нові докази, що підтвердять невинність Вашого підозрюваного!