Розділ 11. Врятувати Жанну Д’Арк

А я ще не розповідала, що наша Натуся дуже любила читати. Особливо їй подобалися книги з описом історичних подій. Адже будь-якої хвилини можна було повернутися в минуле й стати не лише свідком, а й їх учасником.

От і цього разу її увагу привернула книга про молоду дівчину – національну героїню Франції, Орлеанську діву Жанну Д’Арк. Вона була однією з головнокомандувачів французької армії під час Столітньої війни між Англією та Францією (а було це аж у п’ятнадцятому сторіччі!). 

Хоробра дівчина завжди вірила у своє високе призначення і ніколи не здавалася. Проте, потрапивши в полон до бургундців, Жанна була засуджена й спалена на вогнищі англійцями.

Натусю дуже засмутила смерть Орлеанської діви, а тому вона захотіла врятувати її від смертної кари. 

– Уявляєш, Фофо, отак взяли й спалили дівчину! – обурювалася вона. – Де ж в цьому світі справедливість?!

– Тоді часи були інші, – відповіла білочка, дивлячись у вікно. – Та й, мабуть, боялися вони Жанну, її внутрішню силу. Люди, зазвичай, бояться того, чого не розуміють. А тому намагаються це знищити.

– Але так не повинно було трапитися! Мені потрібно виправити цю помилку історії!

– Натусю, це що ти надумала собі? – стурбовано мовила Фофа. – Тільки не кажи, що ти…

– Хочу використати нашу машину часу для того, щоб врятувати Жанну? Саме так!

– Але ж бабуся забороняє такі подорожі без неї, – продовжувала занепокоєно білочка. – Та й зміна минулого може призвести до таких непередбачуваних наслідків, що ми з тобою навіть не уявляємо!

Та дівчинка не слухала, а набирала в цей час відро води у ванній кімнаті.

– Натусю, схаменися! – Фофа стояла на порозі, намагаючись переконати свою вперту господиню. – Дочекаймося спочатку бабусю, а потім все обміркуємо! Гаразд?

– Нема про що дискутувати! – дівчинка в бойовій готовності вже стояла з повним пластиковим відром води та наплічником біля пральної машини і крутила її ручку, поки на моніторі не висвітилися цифри “30”, “05” і “1431”. – Бувай, Фофо! Тільки бабусі не … 

Договорити мала чарівниця не встигла, бо вже потрапила до Середньовіччя. На площі міста було дуже гамірно. Натовп жив своїм життям і нагадував сильний та бурхливий океан, який міг підхопити тебе з одного боку вулиці та хвилею виштовхнути на інший. Натуся почала пробиратися до центру, куди стікався увесь потік людей. На неї час від часу підозріло поглядали перехожі. І не дивно, адже дівчинка була одягнена у футболку, жилетку і джинси – а це не зовсім середньовічне вбрання! Натуся і сама ризикувала бути спаленою на вогнищі через свій зовнішній вигляд. Тож вона витягнула з наплічника ковдру-невидимку і йти було вже набагато спокійніше та безпечніше.

У центрі площі концентрація людей збільшилася. Усі обговорювали Жанну Д’Арк. Декому було її шкода, та більшість просто чекала видовища “спалення відьми”. 

Дійшовши до пункту призначення, дівчинка побачила величезну купу хмизу. А над нею стояла, прив’язана до великого стовпа, дівчина. Вона була дуже схожа з тою, що на ілюстрації з Натусиної книги. Тож у чарівниці не залишилося жодних сумнівів – перед нею стояла сама Орлеанська Діва, єдина і неповторна Жанна Д’Арк.

Вона оглядала очима натовп, що викрикував до неї якісь образи, але, здається, нікого не бачила. Її думки були десь далеко, не серед цієї сумнівної публіки. Ні. Вони літали десь високо в небі, намагаючись ігнорувати те, що відбувалося з Жанною тут і зараз.

Раптом Натуся побачила, що чоловіки зі смолоскипами вже підпалюють хмиз. Вогнище почало швидко розгорятися. Не гаючи більше ні хвилини, дівчинка зі своїм відром побігла ближче до вогню. А прибігши, плюснула воду на хмиз. Та це зовсім не допомогло! Води було замало… І чарівниця швидко це усвідомила. Вона настільки була сконцентрована на допомозі Жанні, що й не помітила, як ковдра-невидимка, що прикривала її від людських очей, впала на землю й загорілася.

Орлеанська діва, що спостерігала за усім цим, сумно поглянула на Натусю та прошепотіла: «Мерсі» (тобто «дякую»). Натовп, побачивши всі ці маніпуляції та дивну дівчинку, яка з’явилася нізвідки, почав кричати: «Відьма! Тримайте її!»

Серце чарівниці ледь не зупинилося від страху та усвідомлення, на яку небезпеку вона себе щойно наразила. 

Виливши з відра залишки води на рятівну ковдру й загасивши спалах вогню на ній, Натуся схопила напівзотлілий шматок чарівної тканини та побігла до порталу якомога далі від оскаженілого натовпу. 

Серце виривалося з грудей.

“Що ж я накоїла?” – думала у паніці вона. – “Хіба б цим одним відром я могла загасити таке велике полум’я? Та й Фофа ж мене попереджала! Ой, влетить же мені від бабусі, якщо вона дізнається! Потрібно попередити Фофу, щоб нікому анічичирк! А в подарунок куплю їй книгу Стівена Гокінга за свої кишенькові гроші. Вона мені нею всю голову вже проточила!”