Розділ 9. Знайомство з царством Аїда

Насолодившись спілкуванням із богами на Олімпі, Натусі закортіло спробувати чогось небезпечного. 

– Ну коли ми ще раз сюди завітаємо? – намагалась переконати вона бабусю.

– І що саме ти хочеш зробити, боюся запитати? – мовила Ельвіра, пильно придивляючись до онучки.

– А що як нам завітати до Аїда?

– У підземний світ? У царство страху і печалі? Туди, де живим немає дороги?

– Ну так, – непевно відповіла Натуся. – Але ж Аїд – брат Зевса. Так що нам нічого не загрожуватиме!

– Там трішки інші закони, дитино! – запевнила бабуся. – І нам може загрожувати справжня небезпека.

– Але ж і ми незвичайні люди, ми – чарівниці. Та й ніхто не скасовував ковдру-невидимку! Під нею завжди можна сховатися!

– Відчуваю, що пошкодую про цей вчинок… – задумалася Ельвіра. – Але я згодна. Реферат із зарубіжної літератури має бути повним.

– Добре, що ти підтримуєш мене у навчанні, – зраділа онучка.

Бабуся ще трішки побуркотіла про відсутність в Натусі почуття самозбереження, але якщо пообіцяла – потрібно виконувати!

Насамперед вони пішли до річки Стікс, де вже на них чекав перевізник Харон. Заплативши за “підземне таксі”, чарівниці попливли на човні. Навколо було темно і розгледіти щось вдавалося не одразу. Однак, тіні, що сновигали у повітрі все ж наганяли жаху.

– Будьте обережними, коли ступите на берег, – попередив Харон. – І остерігайтеся ериній, горгон та гарпій!

– Ери… Гар… Кого? – перепитала тремтячим голосом Натуся.

– Еринії – це богині помсти, – почав пояснювати перевізник. – Не зліть їх, бо буде непереливки. Три сестри горгони можуть добряче налякати своїм виглядом, так що на них краще не дивитися. А гарпії – богині вихору. Тож…

– Ми зрозуміли, ні з ким не говорити, нікого не злити, ні на кого не дивитися! – констатувала дівчинка, не давши Харону договорити.

– Саме так, – похмуро відповів той. – А ще обходьте стороною Гекату, Химеру, Єхидну, Гідру та Емпусу. Ці демонічні істоти нічим не кращі за попередніх.

– Геката – це та, що богиня чаклунства? – перепитала бабуся.

– Саме так, – підтвердив перевізник.

– А Химера – вогнедишна потвора з головою та шиєю лева, тулубом кози і хвостом змії? – уточнила Натуся.

– Ага… 

– А Єхидна, здається мені, наполовину жінка, наполовину змія? – намагалася пригадати Ельвіра.

– Вона, вона… А Гідра – її донька. Не набагато приємніша за свою матір.

– А хто ж тоді Емпуса? – поцікавилася мала чарівниця.

– О, ця демонічна істота підступніша за попередні, – відповів Херон. – Вона може набувати різних страхітливих подоб, що лякають подорожніх, а особливо жінок і дітей! Так що будьте обережними!

Човен нарешті дістався берега і чарівниці вийшли на суходіл. Але розслаблятися було зарано. Адже щойно вони ступили по землі кілька кроків, нізвідки на них вискочив триголовий пес Цербер та почав гарчати й гавкати. Страшно, коли один собака на тебе вишкіряється, а коли їх цілих три в одному тілі – йой, тоді страх заповзає в саму душу!

У випадку наших дівчат все трішки інакше. Адже бабуся не втрачає контролю навіть у найекстремальніших ситуаціях. І тут вона не підвела – миттю зреагувала на небезпеку й кинула Церберу кістку, запопадливо покладену в сумку після обіду в Зевса. Знала ж, куди йшла!

Поки триголовий пес гриз кістку, чарівниці вирішили про всяк випадок накинути на себе ковдру-невидимку, а тому решту шляху вони пройшли непоміченими для сторонніх очей. По дорозі бабуся з Натусею бачили багато моторошного і, водночас, захопливого, і дівчинка паралельно записувала все у записник. Реферат обіцяв бути приголомшливим!

Пройшовши левову частку шляху, чарівниці зупинилися на перепочинок. 

– Так, пів годинки на обід і йдемо далі, – мовила Ельвіра, за звичкою ставлячи на телефоні будильник. – 

– Ти навіть у підземному світі пунктуальна, – посміхнулася онучка.

Чарівниці постелили на землю ковдру, дістали з наплічника смаколики зі святкового столу Зевса, і почали їсти. Та раптом їх зморив сон. Такий міцний та глибокий, що наші дівчата не встигли нічого й зрозуміти. 

Виявилося, що все це – витівки бога Гіпноза. Він нечутно пролетів на своїх крилах над чарівницями і пролив на них снодійний напій. Потім ніжно торкнувся своїм чудесним жезлом їхніх очей – і тому вони одразу поринули в солодкий сон.

Ельвіра з Натусею серйозно ризикували назавжди залишитися у підземному  царстві, та їх врятував бабусин будильник. Його сигнал пролунав вчасно – і вивів наших дівчат зі сну. Однак, це ще були квіточки. Пішовши звивистими темними стежками Аїдових володінь, вони через деякий час зрозуміли, що заблукали.