Розділ 7. У гонитві за поганим

Нічні прогулянки наших чарівниць не завжди були спокійними й одноманітними. Іноді їм доводилося боротися зі справжньою злочинністю. Такі собі супергероїні під прикриттям! І як і всі герої, вони мусили робити добро таємно, щоб ніхто не міг їх впізнати чи розкрити їхню таємницю. Тож ковдра-невидимка була обов’язковою для таких “місій”.

Але повернемося до нашої оповіді. Як я вже казала, чарівницям іноді доводилося самотужки розбиратися з поганцями і рятувати невинних. І про один з таких випадків я і хочу розповісти.

Тож якось улітку наші дівчата полетіли у той район міста, який не славився спокійними вечорами й привітними перехожими. Ліхтарі там давно вже не світили – і побачити щось або когось було майже не реально. 

– Щось не подобається мені ця зловісна тиша, – прошепотіла Натуся, озираючись навколо.

– Я теж відчуваю тут щось недобре, – погодилася бабуся і прислухалася.

Раптом вони почули крик. А потім побачили й розгублену жінку. Вона голосно репетувала, благаючи затримати злочинця, який щойно відібрав у неї гаманець. Але на вулиці більше нікого не було. Звісно ж, окрім наших чарівниць, та жінка їх не бачила, адже вони були під ковдрою-невидимкою.

Та наших дівчат просити двічі не потрібно було. Вони зреагували миттєво. Злетіли вище (звичайно, залишаючись невидимими) і справді побачили чоловіка, який біг у протилежний бік, міцно тримаючи щось у руках. Можна було подумати, що він якийсь спортсмен, адже зі швидкістю в нього було все гаразд. Та й одягнений він був у зручний костюм та кросівки.

Але хто ж це бігає в таку пору, та ще й на вулиці без ліхтарів? Все це було підозріло й чарівниці підлетіли поближче, щоб роздивитися, що ж було у незнайомця в руках.

– Це точно жіночий гаманець! – пошепки констатувала бабуся. 

– От негідник! Зараз ти у нас отримаєш на горіхи! – розгнівано прошепотіла Натуся.

Вони підлетіли до злочинця ще ближче, і дівчинка вихопила в нього його здобич. А потім вони безшумно злетіли над головою розбійника. 

Той дуже злякався, коли побачив, що його знахідка не в руках, а над головою. А поряд нікого немає. 

– Тут є хтось? – тримтячим голосом запитав він. Але відповіді не послідувало. – Агов, я з вами говорю! Є тут хтось? Ну хоч хтось живий? – знову тиша.

Тоді, переборюючи страх і не вірячи власним очам, крадій почав ловити гаманець, підстрибуючи на місці. 

Та все було марно. Раптом він відчув легкий поштовх у спину й упав на землю. Більше від несподіванки, аніж від сили удару. Підвівшись, злодій побачив, що позаду нікого нема й перелякався ще дужче.

Він ще раз озирнувся, протер очі, прислухався, але не почув нічого. Махнувши рукою на втрачений гаманець, злодій поклав руки до кишень і хотів було йти, та раптом відчув, що його кишені порожні - власного гаманця також не було!!! 

Негідник перевірив кожен сантиметр дороги, та марно. Раптом заволали звуки сирени – і злодій поспішно пішов до найближчого двору, щоб заховатися від правоохоронців.

Bласниця гаманця була здивована, коли прямо з неба на неї впав її ж власний гаманець. Наші чарівниці не стали показуватись їй на очі, адже потім потрібно було б розповідати поліції, яким чином літня жіночка з онучкою відібрали в злочинця крадене. Пригод на один вечір було достатньо, і бабуся з Натусею полетіли додому.

А гроші з гаманця злочинця, який дівчинка спритно вилучила з кишені злодія, було передано найближчому дитячому будинку як доброчинність.

Таких випадків у житті наших героїнь було чимало, тому нічні прогулянки швидко перетворилися на патрулювання вулиць. Нашим чарівницям подобалося виконувати роль супергероїнь, що під покровом ночі захищають добропорядних людей від правопорушників!

А чи хотіли б ви, мої любі читачі, бути супергероями? Пишіть у коментарях!