7. Біла смерть та Велике Повернення

Бені якраз збирався прочитати лекцію про “Вищу долю непарних речей”, коли стіни Цитаделі Фільтра здригнулися. Це було схоже на те, ніби в пралку запхнули стадо розгніваних слонів.

- Що це?! — вигукнув Бені, зсуваючи корону на ліве око. — Мої датчики Wi-Fi (зламаного роутера) фіксують аномалію!

У цей момент зі стелі хлинув потік рідини. Вона не пахла “Квітучою сакурою”. Вона пахла так, ніби тисяча стоматологів одночасно відкрили свої кабінети.

- ВІДБІЛЮВАЧ! — закричав Старий Рушник, що пропливав повз по коридору. — Рятуйте свої пігменти! Кожен сам за свій колір!

Для шкарпетки відбілювач — це як для супергероя криптоніт. Це означає стати білим, безликим і, що найгірше, прозорим.

Паніка в Забарабанні:

Рожева сорочка впала в обморок: “ Я стану білою?! Я буду як звичайне простирадло?! О, жорстокий світ!”

Чек з АТБ просто розчинився в першій же калюжі, встигнувши прошепотіти : “Знижка... скасована”

Бені стояв на своєму троні, а його синя бавовна на очах почала світлішати. Корона з фольги зсунулася і впала в мильну жижу.

- Арчі! — закричав він уже не “магістерським” голосом, а тонким голосочком переляканої лівої шкарпетки.

— Мої жовті смужки! Вони зникають! Я стаю... я стаю підковдрою! Допоможи!

- Хапай мою п'ятку, Королю Сміття! — крикнув я, чіпляючись діркою за виступ фільтра. — Якщо ми зараз не виберемося через зливний шланг, нас вимиє в каналізацію, і ми будемо дружити з пацюками до кінця віку!

- Але там брудно! — заскиглив Бені.

- Бруд — це життя, Бені! Бруд — це надія! Краще бути брудною синьою шкарпеткою під диваном, ніж чистою білою ганчіркою в небутті!

Велика втеча:

Ми стрибнули в потік хлорованої води. Це був справжній аквапарк жахів. Нас крутило, кидало на стінки, ми пролітали повз розгублену Краватку з качками, яка намагалася використати свої качки як рятувальні круги.

- Пливи до світла, Бені! — кричав я. хоча світлом була лише лампочка в коридорі, яку ми бачили крізь щілину внизу.

Нас виплюнуло через аварійний клапан прямо на кахель ванної. Ми лежали — дві мокрі, виснажені, напівпрозорі сині ганчірочки. Поруч проїжджало Жужжало-3000.

- Виявлено два об'єкти типу “Сміття вогке”, — пропищав робот

- Спробуй тільки засмоктати, — прохрипів я, витискаючи з себе воду. — Я тобі таку статику влаштую, що в тебе мізки згорять.

Робот ображено обїхав нас. Бені підвівся, глянув на свою збляклу п'ятку і тихо сказав:

- Арчі... знаєш що?

- Що?

- Під диваном було не так вже й погано. Там принаймні не намагалися змінити мою ідентичність за допомогою хімії.